Айдер Муджабаєв: Безвідповідальність і страх – це атмосфера «русского міра»

Айдер Муджабаєв, замгендиректора телеканалу ATR, блогер
Айдер Муджабаєв, замгендиректора телеканалу ATR, блогер

Радянська людина безвідповідальна, вона не розуміє, що значить відповідати за свої дії, а значить і прораховувати їх. Радянська людина не випадково легко віддає якомусь дядьку свої права, оскільки це угода вигідна і йому: разом з правами він перекладає на дядю обов’язки – і перестає відповідально мислити. Він не мислить відповідально, і він щасливий. Така його «свобода», що відрізняється від західної, якої домагаються, щоби самому відповідати за себе, за своїх дітей; за двір, місто, країну.

Тут секрет щастя радянської людини – відсутність спротиву будь-якій диктатурі. Потонули, замерзли діти, зокрема, і від цього. У радянської людини на підкірці записано: від неї нічого не залежить, тому вона ні за що не відповідає. Все навколо – за великим рахунком, не його справа. Адже він хто? Проста людина, гвинтик. Гвинтик НЕ прораховує наслідки, які не страхуються на випадок НП. Вийшли в шторм на авось? МНС не викликали, бо засоби зв’язку промокли? Засоби зв’язку від води упаковуються в гумові г…дони. Вибачте. І прикріплюються на мотузочку, щоби не потонули. Це навіть я, зовсім водний турист, знаю, у друзів-байдарочників бачив.

Дітей погубив совок, який тепер називається «русскім міром». Це світ людей без відповідальності. І молоді ці інструктори, директори таборів, або ж вони середніх років, або літні – неважливо. Естафета безвідповідального життя передається з покоління в покоління, безвідповідальність – атмосфера «русского міра». Безвідповідальність і страх суперечити старшому – дядькові.

І на суді вони говоритимуть: «А ми що? Ми нічого. Це погода. Це начальство дозволило. Звідки ми знали, що так вийде?». А що тут знати? Потрібно діяти відповідально, думаючи про можливі ризики. Але немає ані потреби у свободі, ані відчуття себе особистістю, від якої щось залежить, а у гвинтика відповідальності немає. Навіть після вироку покарані будуть впевнені: сидять ні за що.

Дітей дуже шкода, як же не пощастило їм народитися в суспільстві, що не відповідає за свої дії – кожен окремо і всі разом. Зокрема, за дітей. Страшно уявити, як діти вмирали, поки двадцять годин ніхто не думав про них. І до цього особливо не думали. І завтра вже забудуть.

«Вічна пам’ять» – це ритуальні слова, вони не про суспільство з «пам’яттю риби», яке не вчиться на власному досвіді та агресивно відкидає чужий. Це і в політиці, і в усьому. Приклади з первісним ставленням до дітей просто найдикіші, вони шокують, та й то частково фальшиво. Жахнулися – так. Але насправді хіба хтось здивувався? Здивувалися б, якщо б дітей врятували.

Джерело: Айдер Муджабаєв

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ