Андрій Лозовий: Хай молитва матері героя збудеться

Андрій Лозовий, народний депутат
Андрій Лозовий, народний депутат

Є два запитання, на які я боюсь відповідати.

Перше — коли бабусі на зустрічах питають: «Синку, а як прожити за таку пенсію?». Я не знаю, що їм відповісти, і разом з ними проклинаю владу, яка не дає людям можливості нормально жити.

Друге (якого боюсь найбільше) — коли рідні загиблих героїв питають: «А за що віддав життя мій син?». Мене й самого трусить від люті — й несказані слова кам’яніють у горлі. Бо загинули вони, найкращі — точно не за таке життя, як нині в Україні. Не за Мінські угоди, не за розграбовану армію, не за жалюгідні пенсії їхнім матерям.

Дуже сумний Святий вечір. Учора були з Леонідом Безбахом і Володимиром Ковальчуком у селі Постійне на Костопільщині. Прощалися з героєм Володимиром Жуком.

Я стояв на колінах перед труною із ним і мріяв, що там, на небі, його ангел із автоматом у руках дивитиметься на свою країну зі спокоєм і гордістю, розуміючи, що його подвиг був не даремним. Я бачив, як його дружина Світлана непритомніла, не знаючи, як сховатися від свого горя.

Говорив із старшим сином Віталіком. Дуже сильний чоловік, хоча йому лише 12. Каже: «Я знаю, що тато — герой, і я маю жити так, щоб йому не було за мене соромно». А його мама Леся Дмитрівна плакала у мене на плечі, кажучи: «Молю Бога про одне — аби не просто так Володя загинув. Аби хоч, коли діти виростуть, все у нашій країні було добре».

Хай її молитва збудеться.

 

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ