Андрій Медведько: «Мама Олеся Бузини мудріша за міністра МВС»

Убивство скандально відомого своїми антиукраїнськими поглядами журналіста Олеся Бузини сколихнуло інформаційний простір України. У суспільства, як і слідства, одразу виникло кілька версій – від операції російських спецслужб до вбивства через професійну діяльність журналіста. Але ще більше розмов та запитань у цій справі виникло, коли затримали підозрюваних – добровольців, громадських активістів, майданівців Андрія Медведька і Дениса Поліщука. Навіть зараз, попри заяви керманича МВС Арсена Авакова про нібито беззаперечні докази у цій історії, до розгляду справи по суті чомусь так і не переходять. Аби пролити світло на цю справу, на запитання кореспондента видання Інформаційний Акцент погодився відповісти Андрій Медведько, який нібито робив ті фатальні постріли…

Андрій Медведько
Андрій Медведько

– Одразу по суті: Це ти вбив Олеся Бузину?

Ні. Я переконаний, що його вбивство, як і наша посадка – гра спецслужб. Ми всі в ній об’єкти, а не суб’єкти. Я казав про це на першому суді у червні. Згодом на апеляції заявляв, що скоро подібних провокацій буде ще більше. Тому я зовсім не здивувався подіям біля Верховної Ради 31 серпня. Все йде по плану: спецслужби стали жорстокішими, але не стали оригінальнішими.

– Дехто допускає, що хлопці, які пройшли фронт, могли таки вбити таку, м’яко кажучи, суперечливу особу як Бузина…

– Ця точка зору народжена владою, щоби дискредитувати добровольчий рух. Мовляв, фронт, обстріли та вбивства скалічили психіку людей. Вони можуть становити небезпеку для суспільства – кидати гранати, вбивати Бузину, влаштовувати перестрілки… Майже два роки тому нинішні представники влади ховалися за нашими спинами, а тепер, укріпившись, докладають усіх зусиль для нашого знищення. На жаль, революція не змінила систему. Однак після війни ми не стали «шизіками» чи маніяками. Навпаки, ми прагнемо спокою і миру для наших сімей. Тому ми маємо діяти конструктивно.

– Ти пам’ятаєш, що робив 16 квітня 2014 року, коли вбили Бузину?

– Пам’ятаю. Довелося навіть розсекретити важливих людей, заради мене вони себе розкрили. В умовах війни це дуже небезпечно не лише для них, але й для їхніх близьких. Я був проти, але побратими ризикнули заради мене (свідки з «Правого сектора» розповіли в суді про те, що Андрій Медведько 16 квітня був у Дніпропетровську, складав іспит із топографії на базі «Правого сектора» – ред.).

– Відомо, що ти був добровольцем батальйону «Київ-2», який згодом залишив і перейшов у батальйон «Гарпун». Що сталося і які були причини цього кроку?

«Київ-2» дуже хороший батальйон, я вдячний їм за науку і проведений час: пробув там майже півроку і навчився майже всьому, що знаю у військовій справі. Перейшов, бо в «Гарпуні» була перспектива потрапити на офіційну службу, яка за напрямком найбільше відповідала нашим здібностям. Ще коли оформлялись у «Київ-2», комбату дзвонили з міністерства: «Каво вы берете?! Это же враги! Они же наших убивали на Майдане! Они по жизни отмороженные!». В результаті були проблеми з оформленням. А перший виїзд в АТО наша група в «Гарпуні» зробила аж через півроку. Я не витримав і почав їздити неофіційно… Тільки терплячі хлопці дійшли до першочергової мети і після надскладного вишколу потрапили туди, куди хотіли. Я ними пишаюсь і передаю привіт.

Андрій Медведько за військовою спеціальністю - сапер
Андрій Медведько за військовою спеціальністю – сапер

– Активіст, майданівець, доброволець – і сидиш за ґратами. Гадаєш – яка головна причина твоєї і ізоляції? Перейшов комусь дорогу?

– Так, перейшов. Уже після революції працівники 7-го відділу передавали: «Мы все остались, ничего не поменялось. Мы будем мстить!». «Мстить» вони збирались за «кастетну справу» і за Майдан. Я провів певну роботу і дізнався схеми, імена та прізвища працівників МВС різних рівнів, які «віджимали» квартири у самотніх пенсіонерів та інших незахищених громадян. Там доходило до вбивств і катувань. Про список цих квартир довго допитувалися «опера». Частину цієї інформації вже опублікували мої друзі. Список лишився, однак багато інформації пропало під час обшуку. Було ще чимало подібних конфліктів. На мою думку, МВС – наймасштабніше в Україні організоване злочинне угрупування: всім відомо, як ОЗУ чинить із тими, хто їм заважає.

– Що передувало твоєму ув’язненню? Є інформація, що ти нібито збирав досьє на чинного заступника МВС Василя Паскала?

Моєму ув’язненню передував багаторічний конфлікт із МВС. Досьє на Паскала збирати не треба – загальновідомих фактів достатньо, щоби його посадили в камеру замість мене. До речі, в тюрмі він особа відома. Його тут називають «майстер спорту з підкидання ДНК». Я вважаю його символом «української люстрації».

– Гадаєш, тебе хотіли вбити при затриманні? Кажуть, твою машину просто розстріляли…

– Машина була не моя, а мого друга. Але якби хотіли вбити – мабуть би вбили.

– За шкалою від 1 до 10 – наскільки відчуваєш тиск на себе у цій справі? 

– На 10! Мене не вбивають і не піддають фізичним тортурам, однак це все декорації: основний метод тиску – неволя, на яку я не заслуговую. Враховуючи резонанс справи, «менти» з жалем констатують, що вибивати абсурдні зізнання не можуть. Проте мене повністю ізолювали від зовнішнього світу, досі не дозволили навіть побачення.

– Повертаючись до особи Бузини, чи читав ти що-небудь із його книг?

– «Опера» намагалися змусити мене прочитати якусь його книжку в ІТТ. Купили за свої гроші і тицьнули мені в руки. Я її відкинув і почав витирати футболкою, щоби стерти відбитки пальців. На цьому моє «знайомство» з Бузиною, так і не розпочавшись, закінчилось.

– Про Бузину переважного говорять як про українофоба, при цьому його мама голосувала за тебе на виборах до Київради. І зараз вона не вірить у те, що саме ти вбив її сина… Як ти це прокоментуєш?

Не можу коментувати її політичних переконань, бо не знайомий з нею особисто. Їй дуже важко, проте вона знаходить сили. Я вдячний їй за мудрість і розважливість. Вона мудріша за міністра МВС.

– Що порадиш робити людям, які сподівалися після перемоги Майдану на розбудову справедливої країни, але отримали зміну вивісок на кабінетах?

Не здаватись. Ситуація дійсно складна, але сто років тому було в рази складніше. Ми дуже поступово і повільно, але перемагаємо. Це не буде швидко. Ми пливемо проти течії вже тисячу років; берег близько, але якщо якесь покоління перестане гребти – наступне змиє, і воно почне у значно важчих умовах. Ми переможемо у наших внуках і правнуках, вони здобудуть цю перемогу завдяки, в тому числі, і нашим діям!

Андрій Медведько під час Майдану (акція під Лук'янівським СІЗО)
Андрій Медведько під час Майдану (акція під Лук’янівським СІЗО)

– Що надає тобі сил? Кампанія, яку розгорнули активісти у твою підтримку та Дениса Поліщука, допомагає?

– Я дуже вдячний людям, які не кинули нас у біді. Я в захваті і почуваюсь боржником, бо стільки незнайомих людей стали на наш захист! Хочу якнайшвидше вийти, щоби зробити для суспільства щось корисне. Сил надає розуміння того, що справедливість – на  нашому боці. Ці стіни – не кінець життя, це випробування, щоби зробити нас кращими. Більшість людей, яких ставлять школярам у приклад, із різних причин перебували в цих стінах.

– Хочеш, щоб тобі писали листи?

– Листи – обов’язково! Вони надихають. Листи – це романтично. Я сиджу в «замороженій» камері, тут немає телефону, а голод спілкування дуже сильний. Я радо на них відповідатиму.

Підготувала Катря Серко

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ