Голова Комітету економістів України

Андрій Новак: «Реформи здійснюють на початку каденції. Від цього уряду їх очікувати вже не варто»

Андрій Новак. Фото: СІД
Андрій Новак. Фото: СІД

Чи вирішить системні проблеми вітчизняного політикуму відставка уряду Яценюка

11 грудня закінчується річний термін, упродовж якого уряд Арсенія Яценюка мав індульгенцію і Верховна Рада не могла відправити прем’єра у відставку. Цей рік минув під знаком рефораторських гасел. Що завадило постмайданному уряду якщо не провести в країні кардинальні зміни, то хоча б розпочати їх? Хто може замінити нинішнього прем’єра на цьому посту і чому це не буде ні Наталія Яресько, ні Міхеїл Саакашвілі – про це ми розмовляємо з головою Комітету економістів України Андрієм Новаком.

– Яку оцінку ви поставили би цьому уряду за 12-бальною системою?

– За 12-бальною системою йому можна поставити тверду двійку. Результати роботи Кабінету Міністрів визначають дві речі: стан економіки і реформи. Торік падіння ВВП сягнуло майже 15 відсотків. Цього року ідемо поки що за тим самим графіком. Уперше жодна з галузей економіки не показала зростання. Навіть під час попередньої, так званої фінансової кризи 2008-2009 років, не всі галузі демонстрували падіння. Зокрема, аграрний сектор зростав навіть у найкризовіші періоди. Цьогоріч і він упаде приблизно на 5 відсотків. А в промисловості падіння обчислюється показником від кільканадцяти до кількадесяти відсотків.

– Бодай якісь реформи уряду вдалося реалізувати?

Дуже багато слів про реформи, але поки що результатів я не бачу. Навіть найбільш знаменитої та гучно розрекламованої реформи – децентралізації. Бюджет цього року ще централізованіший, ніж був за уряду Азарова 2013 року. За двома напрямками – стан економіки і стан реформ – поки що ми бачимо лише негативні результати.

– Зараз багато дискусій про новий Податковий кодекс. Чи не пізно намагаються вскочити в поїзд нового ПК урядовці, адже невдовзі потрібно буде ухвалювати бюджет? За старим чи новим кодексом парламент голосуватиме бюджет наступного року, і чому уряд розробив власний проект податкової реформи, а парламент – свій?

Кабінет Міністрів подав проект бюджету на наступний рік, а за кілька годин його відкликав. Очевидно, що він був розрахований на нинішній податковій базі – під акомпанемент розмов про «величезні кроки в податковій реформі». Немає елементарної логіки послідовності дій, одного кроку за іншим. Податкова реформа знову зведеться до невеличких податкових маніпуляцій – не більше.

Децентралізація, про яку так багато говорить уряд, означає лише децентралізацію податків. Зараз 82 відсотки з них спрямовують у центральний бюджет і лише 18 – лишають. Для порівняння: основною проблемою Радянського Союзу, який розвалився, була надмірно централізована економіка. Грубо кажучи, майже вся країна тоді працювала на Москву; так от, 1990 року співвідношення між центральним і республіканськими бюджетами становило, відповідно, 52% і 48%.

– Яким було це співвідношення в останній повний рік роботи уряду Азарова?

80 на 20. Тоді я гадав, що далі вже нікуди. Але уряд Яценюка довів, що це не так. Як казав один із наших колишніх президентів, «точку зору визначає місце сидіння». Коли люди отримують центральну владу і право розпоряджатися бюджетом – у їхній свідомості одразу все перевертається. Навіщо працювати з десятками тисяч місцевих бюджетів, коли можна все зганяти в центральний, де не помітні навіть мільярди!..

Суть децентралізації – не в зміні меж громад і вивісок. Яка різниця, скільки районів у Київській області не отримуватимуть своїх податків – 34 чи 17? Давайте повернемося хоча б до радянських стандартів – 50 на 50. Отоді кардинально змінюється мотивація роботи місцевих органів влади. Зараз мерові міста, як і голові райдержадміністрації, ні холодно, ні тепло – працює на його території підприємство чи ні, прибуткове воно чи збиткове… Бо податки забирає Київ.

Натомість, заїдьте у будь-яке польське містечко і просто «заїкніться», що хочете відкрити магазин, в якому буде 5 робочих місць. Не кажучи вже про підприємство. До вас вийде якщо не мер, то щонайменше його заступник, і спитає: «Що тобі треба, чоловіче? Світло провести, тротуар покласти? Ми готові допомагати, аби лиш ти відкрив щось у нашому місті».

Уряд Яценюка. Фото: Газета «День»
Уряд Яценюка. Фото: Газета «День»

«Від цього уряду реформ очікувати вже не варто»

– Урядовцям був потрібний час на зміну свідомості й розуміння того, що країна очікує від них стратегії, а не латання дірок?

Адаптація потрібна для абсолютно нових політиків. Та ні чинний прем’єр, ні більшість міністрів не є новими людьми в політиці. Вони вже були віце-прем’єрами, міністрами, губернаторами. Будь-які реформи здійснюють на початку каденції. І швидко. Якщо йде затяжка на рік – все, реформ не буде! Від цього уряду їх очікувати вже не варто. Якщо йшлося би справді про «уряд камікадзе» чи «кулю в лоб» – ми це відчули би першого ж місяця…

Найпростіше розпочати реформи зі структури, яку ти очолив. Новий прем’єр навіть не зачепив структуру Кабміну, яка роздута до неможливого. Він не скоротив кількість міністерств, не об’єднав їх. Я пропонував звести структуру Кабміну до 15 міністерств. 5 – економічний блок, 5 – безпековий і стільки ж – гуманітарний. У Сполучених Штатах 10 міністерств. Порівняйте масштаб країн і обсяги економік!

– Ким має бути прем’єр-міністр – менеджером у конкретних проектах чи стратегом? Чи те й інше? Можливо, Яценюку бракує якихось конкретних навичок? Чи сама система не піддається змінам?

У Арсенія Петровича, як і в його попередників, не було головного – економічної стратегії для України. Ми захоплюємося, як розвивається економіка Китаю. Три роки тому на черговому з’їзді Компартії там оголосили, що країна завершила перший етап економічної моделі, який розпочала 25 років тому. Китайці одразу ж ухвалили наступний – на 30 років. Вони розписали стратегію: що робити рік за роком, аби виконати її. Хто з наших прем’єрів запропонував для української економіки щось подібне? Всі наші уряди працювали за принципом «від сьогодні – на завтра».

– Втілювали стратегію латання дірок?

Правильно. Є проблема – шукаємо, як цю діру латати. За таких підходів можливі лише два варіанти. Або ще вищі податки, або біжимо брати кредити по світу. Гаразд, але я питаю – під що ви берете ці кредити? Під який проект, програму, нехай не стратегію – хоч тактику? Банк не дасть підприємству кредиту, якщо не побачить його бізнес-план. А наші уряди беруть гроші просто так.

– Може, їх беруть під політичні плани?

Під політичні плани грошей не дають. Їх дають під бізнес-плани розвитку країни. У нас максимум, що були спроможні ухвалити, – програма діяльності уряду на рік. Суть цієї абсурдної законодавчої норми в одному: після цього уряд упродовж року не можна відправити у відставку, навіть якщо він валить економіку, як зараз. Бо народні депутати ухвалили написану на коліні урядову програму, якої навіть не читали. Латаючи дірки, нової економічної моделі ми не отримаємо.

– Перераховуючи здобутки свого уряду, прем’єр розповів, що від обленерго «відсунули олігархів і не допускають нових».

– Ми оцінюємо роботу прем’єра за його заявами перед телекамерами чи за результатами? Критерієм оцінки демонополізації ринку є цінова політика. Монополіст встановлює ціну, яку захоче. За півтора року тарифи на енергоринку зросли не на 10 відсотків, не на 50 і навіть не вдвічі – а в чотири рази та навіть вище.

«Ахметов українське законодавство зараз не порушує ні на йоту, Коломойський і Пінчук – теж»

– Багато урядів не змогли чи не захотіли зламати багатомільярдну корупційну схему в обліку енергії для населення. У нелюбові до лічильників ми випереджаємо навіть Білорусь…

Монополіст на території конкретної області зацікавлений щось обліковувати? – Йому вигідна абсолютна безконтрольність, і щоб чорна бухгалтерія перевищувала білу в 10 разів. У споживача немає виходу, він змушений платити. Уряд має надати людям право вибирати між, умовно кажучи, п’ятьма операторами. І краще, щоб вони були закордонні. Тоді ціна на ринку комунальних послуг мінімізується, а якість максимізується. І ми побачимо, що економічно обґрунтованими є зовсім не ті тарифи, які ми маємо зараз.

– Уряд, Мінюст і Фонд держмайна судилися з олігархами-власниками компаній «Дніпрообленерго», «Закарпатобленерго», «Вінницяобленерго», які були приватизовані за заниженою ціною. Але в Апеляційному господарському суді вони програли. Можливо, уряд у цих процесах погано підтримувала Генпрокуратура?

У приватних обленерго дуже добре організований менеджмент, там працюють сильні юридичні служби. Обленерго зараз не порушують жодного законодавства. Уряд має змінити систему, а не бігати по судах. У рамках чинної системи усі судові позови він програє. Ахметов українське законодавство зараз не порушує ні на йоту, Коломойський і Пінчук – теж. Їхні юристи йдуть не просто за буквою закону, а навіть за комою. Найкраще, що уряд мав би зробити – виставити на продаж ЖЕКи. Стимулювати створення ОСББ. А люди вже самі вибиратимуть собі найкращого оператора.

– Уряд готовий виставляти на приватизацію усе, що можна приватизувати. Термін приватизації таких держактивів, як «Одеський припортовий» або «Сумихімпром», пролонгували до 31 липня наступного року. Це ніби має наповнити бюджет…

Держава справді є неефективним власником. Але зараз – найгірший момент, щоби починати чи продовжувати приватизацію. Для світу ми є воюючою країною, де все йде за мінімальною ціною. Зараз виставляти щось на приватизацію означає позбавляти бюджет значно вищих сум, які могли би надійти у мирний час. Тому, як завжди, тут радше йдеться про банальні лобістські інтереси.

У бюджеті на наступний рік уряд закладає серйозні суми від приватизації. По факту не надійде і 5 відсотків від запланованого. Цьогоріч заклали, що доходи від приватизації становитимуть 10 мільярдів гривень. Реально надійшло десь 200 мільйонів. На цю різницю треба шукати додаткові податкові джерела або брати нові борги. Якщо уряд на 2016-й запланує значні надходження від приватизації, це можна одразу записувати до прихованого дефіциту бюджету. Ніколи під час війни не виручають від приватизації багато.

– Нещодавно уряд подав перший позов проти Росії до СОТ щодо експорту вагонів і стрілочних перегонів. Чому як прецедент обрали саме вагони?

Україна, на жаль, захищається від агресора лише в одному напрямку – військовому. І то, за відгуками фахівців, робить це доволі дивно, далеко не тими методами і не в тих масштабах, якими могла би це робити. У трьох інших напрямках гібридної війни – дипломатичному, інформаційному, а надто економічному – складається враження, що урядовці працюють на інтереси агресора. Весь цивілізований світ давно перебуває на четвертому – секторальному етапі санкцій проти РФ. А Україна лише недавно перейшла до другого, який передбачає персональні санкції та «війну» проти окремих підприємств. Ця тема – повністю в руках Кабміну. Що він запропонує – те парламент і підтримає. Але уряд нічого не пропонує.

Ми купуємо в держави-агресора газ, нафту, вугілля, навіть електроенергію, яку самі можемо виробляти з надлишком для власного споживання та експортувати. Міжнародні судові позови щодо вагонів виглядають смішно. Уряд позивається проти конкретних випадків, коли російська сторона щось там заборонила певним підприємствам.

– Влада може наважитися на енергетичну блокаду Криму?

Хто розпочав блокаду Криму? – Кримські татари і громадські організації за участю «Правого сектора». Чому цього не зробила держава наступного ж дня після анексії Криму? Україна ні копійкою, ні буханцем хліба не зобов’язана фінансувати окуповані території. Натомість, ми постачаємо туди продукти, електроенергію. Я переконаний, що тихцем і воду їм час від часу туди пускають, бо без української води Крим фізично не може вижити. То на інтереси якої держави працюють наші посадовці?..

«Наперед було зрозуміло, що якогось суперефекту від іноземців в уряді не буде»

– Гаразд, що цьому уряду все ж удалося за півтора року?

Я бачу лише початок реформ в системі вищої освіти. Маю на увазі об’єднання вишів та припинення ліцензії псевдо-вишам, яких розвелося дуже багато. Ще одна вдала реформа – поява Національної поліції. Перше є особистою заслугою міністра освіти Квіта. Друге відбулося під зовнішнім тиском європейських і американських партнерів України. Інших результативних змін я не бачу. Якби відбулася податкова реформа, з України не виводили капітал, навпаки – розпочався би його притік. Бізнесмени не закривали би підприємства, а відкривали більше нових. Було би нарешті покінчено із зарплатою в конвертах, яку зараз виплачують навіть у більших обсягах, ніж раніше.

– Реформами ми поки що завдячуємо більше західним партнерам, ніж собі?

Звісно! Зараз вони тиснуть на владу з вимогою реформувати прокуратуру. Якщо це тісно пов’яжуть із наданням наступних траншів – якісь зміни відбудуться. Поки що влада якщо й робить щось позитивне, то лише завдяки зовнішньому тиску, «бо не дамо грошей». Уже під цим страхом, від безвиході (бо ж треба латати чергові діри!) здійснюють, як правило, імітацію змін.

– Іноземці у владі також з’явилися завдяки Заходу?

Це було однією з умов: «Якщо ви самі не можете – то ми присилаємо вам тих, хто показав результат у себе в Грузії чи Литві». Але наперед було зрозуміло, що якогось суперефекту не буде. Грузія, Литва за розміром – це лише одна з областей України. Щоби розібратися в ситуації тут, людям був потрібен час. Але нову поліцію змогли зробити – за прикладом Грузії, яка, своєю чергою, запроваджувала її в себе за методологією і завдяки тренінгам американців. Коли Саакашвілі виграв – Сполучені Штати допомагали Грузії формувати нову систему безпеки, починаючи з армії і закінчуючи поліцією.

Н.Яресько та А.Яценюк. Фото: 112.ua
Н.Яресько та А.Яценюк. Фото: 112.ua

– Кажуть, що Яценюка на посаді прем’єра можуть замінити на іншу людину. Коли цього очікувати?

Ну, такі чутки почали курсувати від другого місяця роботи цього уряду. З огляду на економічні результати, ця відставка мала відбутись уже давно. Є ще й політична логіка: у країні відбулися місцеві вибори, на яких перемогли 6 чи 7 політичних сил. Але серед них немає партії прем’єр-міністра. Це нелогічно, що найвищу економічну посаду в країні займає керівник сили, яка не брала участі у виборах!

Коли відбудеться відставка і хто прийде на заміну прем’єру – це питання не логіки, а лобістських інтересів, кулуарних домовленостей і розподілу сфер впливу. На жаль, так відбувалося в Україні завжди. Спрогнозувати, до чого приведуть кулуарні ігри, я не беруся.

– Серед можливих наступників прем’єра раніше називали міністра фінансів Яресько…

Хто розробив проект бюджету, за яким ми цьогоріч живемо? За податковий і бюджетний процес відповідає Мінфін, а не уряд загалом. Нагадую, що в бюджеті податкова централізація сягає захмарних 82 відсотків. Цікаво, якби міністр фінансів, яка приїхала сюди зі Сполучених Штатів, бодай обмовилася про таке співвідношення федерального бюджету і бюджетів штатів у Конгресі чи Сенаті США – що би після цього з нею сталося? А в Україні це нормально. Ви хочете, щоб така людина була прем’єр-міністром? Я – ні!

– Ви хочете, щоби прем’єром стала така людина як, скажімо, Саакашвілі?

Економіка Грузії за структурою, масштабом, потенціалом – це лише одна з 25 українських областей. Та й Саакашвілі не є економістом. Це успішний, сміливий політик. Для сміливого політика зараз найкраща позиція – генпрокурор із перспективою розпочати ефективну боротьбу з корупцією. Економічно розбудовувати таку величезну країну – це завдання не його рівня.

«Нова людина на чолі уряду може з’явитися лише під зовнішнім тиском»

– Можуть призначити прем’єром зовсім нову людину?

Виходець з наявної корупційної системи ламати її не буде. Бо він з неї живе, годується, він сам – плоть від її плоті. Підтвердженням цього, на жаль, є чинний прем’єр-міністр. Він обіймав десяток високих посад. Недовго – по півроку, по 9 місяців, але він був на них і користувався всіма благами цієї системи. Нова людина на чолі уряду може з’явитися лише під зовнішнім тиском, якщо кредитори скажуть: «Самі не можете – то ставте оцього, тоді дамо вам гроші!». Хто ж добровільно призначить людину, що зламає систему, яку вони вибудовували 25 років?

– Президент погодиться, якщо уряд очолить «чужий»? Порошенко, схоже, боїться «не своїх» людей у владі…

Сама владна вертикаль в Україні побудована неправильно. У нас діють дві паралельні виконавчі гілки влади – президентська і прем’єрська. Один переводить стрілки на іншого, навіть за помилки спитати ні з кого. Так тривало з року в рік.

Є дві моделі. Або керівник виконавчої гілки – Президент, який одночасно є Прем’єр-міністром, як у США; нема «прем’єр-міністра Америки»; там урядом керує Президент, якого обрав весь народ. Є ще німецька модель, у якій виконавча влада – в руках у канцлера, а президент виконує лише ритуальні повноваження. Доки ми не пристанемо до однієї з цих моделей – Україна не досягне позитивного результату.

За часів Януковича я пропонував ліквідувати президентську посаду. Давайте визначатись на референдумі. Або політичні сили можуть самі домовитися, щоби ліквідувати одну з цих посад. Поки що ми намагаємося шукати логіку там, де її немає. Тому розмови про реформи – це лише шоу для телевізора.

– Півтора року тому ви очікували, що результат діяльності нової влади буде кращим чи гіршим?

Я не очікував, що політики демократичного табору виявляться такими цинічними. Що вони розглядатимуть народ лише як ресурс для самозбагачення. Я сподівався, що бодай один відсоток з того, про що вони говорили на Майдані, був щирим. Аналізуючи результати, я не знаходжу навіть цього відсотка. Найвищий ступінь цинізму, коли під час війни, на крові, у найвищих посадовців лише одна мотивація – заробити: на шкарпетках для військових, на формі, на бронежилетах. Я вже не кажу про зброю, яку ми нібито виробляємо: на старий танк ставлять новий приціл – і це вже новий танк, з відповідним фінансуванням…

Я вже не кажу про спекулятивно занижений курс національної валюти. Через війну вона девальвувала до 9, максимум до 10 гривень за долар. Нинішні 24 гривні – це не війна, а спекуляція. Війна – як ширма в театрі, а за цією ширмою – жахливий «спектакль».

Добре, що суспільство вже частково починає це розуміти. Нам кажуть: «тихенько, не можна всередині країни робити різких рухів. Бо є зовнішній ворог, ми повинні бути об’єднані, не критикувати одне одного, нікого не змінювати, не палити шин…». Закінчиться це лише тоді, коли 99 відсотків нинішнього політикуму відійде від влади. Очевидно, це вже не варто робити шляхом революцій. Ми на своїй шкурі двічі переконалися, що це неефективно. Залишається природній шлях, яким ідуть всі нормальні країни – вибори. Політична культура не з’являється просто так – її треба виховувати, дивитися, аналізувати; не наступати на граблі; не вірити політикам лише тому, що вони перефарбувалися в інший колір і по-новому назвали свою партію.

Єдине, що радує – ми зараз проходимо процеси суспільного розвитку дуже швидко.

– Ви вважаєте, що наш рух можна назвати швидким?

Те, що інші народи долали за сотні років, Україна проходить за роки. Історичний інтервал між революціями, коли народ уже не витримує і повстає – мінімум 70 років. У нас друга революція відбулася за 9 років. Ще 2-3 виборчих цикли – і матимемо іншу якість політики. Нинішні політичні гравці нарешті відійдуть у небуття, незважаючи на перефарбування, до яких вони вдаватимуться ще не раз.

Розмовляла Людмила Микитюк, спеціально для видання Інформаційний Акцент

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ