Дипломат, «Майдан закордонних справ»

Богдан Яременко: Що змусило піти «на пенсію» Юрія Сергеєва

Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»
Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»

Я не спілкувався з уже тепер колишнім головою української місії Організації об’єднаних націй Юрієм Сергеєвим від часу нашої зустрічі в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку в грудні 2015 року. Тому не можу знати причин, які спонукали його зробити оголошення про вихід на пенсію.

Абсолютно очевидно, що в творчому плані Юрій Сергеєв не схожий на пенсіонера: адекватне, свіже, елегантне мислення, відточена до максимуму професійна майстерність, впізнаваність і навіть популярність. Також ніщо не свідчить про те, що до виходу на пенсію його міг схилити стан здоров’я (про це, звісно, рідко говорять вголос, але світ такий тісний, що і приховати щось було би дуже складно).

Отже, найімовірніше — це щось інше.

Можна припустити, що провівши понад 10 років поза межами України,  Сергеєв не зміг «влитися» в життя української політики. Або не сприйняв правил гри. Або не захотів грати в ігри під орудою людей, чиї професійні, а головне — моральні чесноти нижчі, ніж його особисті.

Юрій Сергеєв людина вельми недурна, а в цьому випадку краще навіть сказати — дуже розумна. Тому, цілком можливо, він і не чекав — доки його долю вирішать кілька пацанчиків, які під орудою відвертого бариги вдають із себе зовнішньополітичних стратегів. Припускаю, що він міг створити собі якийсь «запасний аеродром», на якому за певний час благополучно та безпечно приземлиться.

А може бути — що йому банально нічого не запропонували. Жодної посади. А могли навіть і не запросити на розмову про його майбутнє. Просто проігнорували. Це тепер нормально в нашій зовнішньополітичній системі. Не назвали ідіотом за сумлінне виконання обов’язків — і вже добре. Такі тепер часи.

Зрештою, не Сергеєв перший. Непотрібними на службі впродовж останніх двох років виявилися щонайменше кілька десятків фахових послів (хоча і замінити їх, як виявилось, теж нормально не змогли).

Особливо непотрібними, однак, виявляються ті, хто все життя залишався не чиїмось «представником» на державній службі — а хто просто, щиро й самовіддано працював на державній службі. Людей, які не лише знають різницю між «служити» і «прислужувати», а організовують за цим принципом свій робочий простір, — нині серед діючих дипломатів можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Та зрештою, це й не важливо — чому Юрій Сергеєв вирішив піти. Важливіший інший висновок: такі люди, як він, нині не потрібні на державній службі.

Те, що прийнято в силу звички називати українською владою, — не відчуває потреби у фахових послугах таких людей. Їх не цінують, їх не бережуть, за них не тримаються. Це, до речі, одна з причин — чому нинішня влада і сама довго не втримається. Розумних, відданих справі людей у ній стає щодня менше, а ось невсипуще око різних «смотрящіх» чи вже «увідівших» пильнує ще більше.

Отже влада хоче красти — як завжди або й більше — але не добирає людей, які були би здатні забезпечити розвиток. Це, звісно, абсурд. Тому Сергеєв цілком слушно повторив філософську сентенцію: все має свій початок і все має свій кінець.

Це, звісно, не кінець біографії та професійної діяльності Юрія Сергеєва. Навіть пропозиція Майдану закордонних справ залишається в силі. Але це кінець епохи. Добігає кінця період безвідповідального непатріотичного владарювання та політики. Дехто називає її олігархатом, хтось Другою українською республікою.

А далі — все лише тільки починається.

Юрій Сергеєв

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ