Богдан Яременко: Перейменування «Борисполя» – це дурні забаганки, а не стратегія

Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»
Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»

Можна було б і не писати про це. Кампанія завершена. Здається, переміг варіант Міжнародний аеропорт «Бориспіль» імені гетьмана Івана Мазепи (ух, цікаво, це хоч десь повністю писатиметься?).

Зрозуміло, що палкі прихильники варіантів імені Малєвіча (їх плач чути більше, ніж інших фракцій, що зазнали поразку) та інших імен розчаровані. Бо програли. І зрозуміло, що не тому, що самі щось не так робили, а тому що інші дурніші за них – і не змогли оцінити масштабності і глибини їхнього задуму.

Я теж програв. Не маю з цього приводу тяжких відчуттів, не готовий звинувачувати народ у невігластві (що дозволяють собі «інтелектуали»), але я був і залишаюсь прихильником думки, що «Бориспіль» перейменовують чи іменують абсолютно безпідставно. Чому?

Зрозуміло, що перейменування ніяк не пов’язане з десовєтізацією, декомунізацією чи навіть з офіційно відсутньою дерусифікацією. Це просто забаганка. Усе перейменовують, то чому б не перейменувати і центральні повітряні ворота країни?

Дехто пішов далі: а чому б під шумок не вирішити «актуальне» завдання привласнення собі Малєвіча, Сікорського тощо?

Але проблема в тому, що волюнтаристичні дії рідко коли мають позитивні далекосяжні наслідки.

Можна перейменовувати все, включно з аеропортами. Але має бути задум. Задуму не було ні в кого. І причина перейменування викладена в стилі «а тому, щоби москалям у пику» або ще краще: «бо за 20 років у нас видали 5 книжок про Малєвіча» – це не задум, і не пояснення, і не причина. Це дурні забаганки.

Зрозуміло, що головні, як і усі інші міжнародні повітряні ворота країни – це своєрідне уособлення країни. І країна має добре подумати та подбати про те, який міжнародний імідж вона має творити. Перші несміливі та не дуже успішні спроби міжнародного брендування України робилися у 2010-х роках. Пригадуєте ляльки за 100 тисяч доларів чи орнаментовану в національному стилі «U»-підкову?

Так, якщо в державі, після обговорення і схвалення громадськістю, буде ухвалено рішення, що одним з основних елементів брендування буде поширення іміджу України, як країни мистецтва –прекрасно! Особисто я не дуже вірю, що брендування України. як туристичної держави, та ще й під імена митців в умовах війни – це хороша і перспективна задумка. Але я можу помилятися, та й просто більшість може вирішити, що імідж країни митців – це саме те, що нам зараз потрібно. Тоді хоч усі аеропорти, вокзали, порти і т.д. можна перейменовувати іменами художників або композиторів, або письменників. Можна подумати, що імідж країни конструкторів, інженерів та вчених більш привабливо – тоді дуже навіть згодяться і Антонов, і Корольов, і Сікорський (такий ми талановитий народ – імен вчених-винахідників у нас теж на усі аеропорти з запасом вистачить).

Але, напевно, просто назвати щось іменами когось замало – ці назви мають бути підкріплені музеями, виставками, туристичними маршрутами, інвестиційними проектами тощо. Це має бути стратегія. Зокрема, бізнес-стратегія.

Натомість у нас все перетворилося на не варту уваги кампанійщину, в результаті якої не буде ухвалено жодного рішення, яке можна достатньо пояснити, чи яке може влаштувати більшість громадян.

А найбільш прикро особисто мене в цьому всьому вразили «аргументи» на кшталт «Бориспіль» – це совок, а Мазепа – це шароващина. Дурні в Україні не перевелись. Цих імен навіть на усі автобусні зупинки вистачить.

Джерело: Богдан Яременко

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ