Дипломат, «Майдан закордонних справ»

Богдан Яременко: Відставка Пивоварського для влади – смертельний діагноз

Богдан Яременко, дипломат, керівник Майдану закордонних справ
Богдан Яременко, дипломат, керівник Майдану закордонних справ

Не мав можливості відреагувати на відставку Андрія Пивоварського.

Це важлива подія. І не лише через самого Андрія Пивоварського. Я не є його другом чи палким прихильником, але не можу не помітити, що з точки зору системності, бачення реформ галузі, бажання щось змінити дії цього міністра викликали найменше нарікань у порівнянні з іншими. Ну, хоч би тим же Павлом Клімкіним.

Із Пивоварським, демонструючи поки що безпрецедентну командну відданість та честь, іде його команда. А в його команді йде (принаймні подав заяву про відставку) з Мінінфраструктури мій друг, колега і майданівець Володимир Омелян.

Це присуд. Чи діагноз. Не знаю: чи уряду, чи владі, чи так званій Другій республіці, чи Україні загалом. Якщо у владних кабінетах ми не можемо втримати достойних людей, для яких цінності революції Гідності – не предмет торгу, і які знають, як виконувати роботу, є хорошими управлінцями, то на що ми, як суспільство, сподіваємось? На симпатичних дівчаток, за спинами яких стоять досвідчені дяді? Чи на Байдена?

Вихід з Мінінфраструктури керівної команди – це як кидання склянками в присутності президента з боку двох держслужбовців-політиків вищого управлінського ешелону. Адже це теж ознака безпорадності та безвиході. Мало того, що двоє учасників скандалу ні в копійку не ставлять інститут президентства чи влади (чесно кажучи, ні президент, ні нинішня влада більшого й не варті). Президент, який не може стримувати і втримувати свою команду, який не має авторитету навіть у підлеглих, – це також діагноз.

Так само, як діагнозом є витягти за шкірки прем’єра з парламентської трибуни. В парламенті, в якому партійна фракція прем’єра є союзником президента, а на виборах зібрала значий відсоток голосів українців.

Це як потиснути руку ворогові.

Це все – як купувати кулю для ката, який збирається тебе розстріляти.

Вони мають піти. Усі. Одночасні вибори президента й парламенту десь упродовж наступного року – це не панацея. Це ще один шанс на перезавантаження. Це можливість виграти ще трохи часу. Зупинити найгірше й невідворотнє.

Все «пропало»? Не все. Але влади в країні немає. А без владної еліти, патріотичної умілої влади держава завжди залишатиметься легкою здобиччю для зовнішніх ворогів. Птахою з одним крилом. І яким би хорошим другим крилом не були ми – громадянське суспільство, птах з одним крилом не літає.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ