Богдан Яременко: Здобутки та помилки України під час саміту НАТО

Богдан Яременко, дипломат
Богдан Яременко, дипломат

Самміт НАТО. Серед позитивів. Росію визнали загрозою. При чому в переліку загроз нарешті її поставили перед «ІДІЛ» і тероризмом. Це матиме далекосяжні наслідки для військового планування та приготування.

Підтверджено єдність країн НАТО. Щоправда, ціна цієї єдності проглядається мало чи не в кожному рядку підсумкового документу (про це згодом). Але все ж таки – і конкуренція між США та Німеччиною, і вихід Великої Британії з ЄС, і конкуренція між різними державами за першочергову увагу до своїх регіонів – все це створювало і створюватиме певні проблеми). Але наразі компроміси знайдені.

Важливо, що жоден з попередніх напрямків розвитку чи пріоритетів НАТО не переглянутий. Перш за все, це важливо у питанні протиракетної оборони. Адже є певні підстави вважати, що Росія «бузить» в тому числі або чи не в першу чергу саме через це питання. Протиракетна оборона створена, фактично поставлена на чергування. Хоча НАТО підкреслює, що це не спрямовано проти РФ, але своє діло робить.

Зазначено, що країни НАТО серйозніше почали ставитися до оборони загалом – 5 держав виконують рекомендацію щодо фінансування цієї сфери у розмірі не менше 2 відостків ВВП, 10 держав виконують рекомендацію щодо спрямування не менше 20 відсотків оборонного бюджету на закупівлю нових озброєнь та на відповідні науково-технічні розробки.

Щодо України. Є визнання зрушення в реформах. Це важливо не з точки зору компліментарності до української влади, а як свідчення того, що найскладніший момент, коли допомога Заходу була під загрозою через неспроможність започаткувати процес змін, успішно подолано. Фразеологія підсумкового документу у цьому контексті стримано позитивна – відзначено прогрес. На лаврах спочивати не дадуть (тут, звичайно українське суспільство сильно допомагатиме НАТО), але практичне завдання на найближчий період – гарантувати сприятливу атмосферу для продовження програм допомоги (усіх) влада виконала. Усі програми допомоги допомоги Україні діють далі.
Нас навчають, тренують, потроху озброюють.

Серед тривожного. Підхід до відносин з Росією – стримування і діалог. Стримування – тут все зрозуміло: діємо так, щоби Росія розуміла зависоку для себе ціну гіпотетичного конфлікту з НАТО, З діалогом все складніше. Цілком очевидно, що цей підхід є компромісом між країнами НАТО, які намагаються проводити жорстку лінію у відповідь на агресію РФ, і тими, які прагнуть поновлення співробітництва з нею. В політичному сенсі вигоду цього підходу пояснюють тим, що діалог дозволить Росії краще розуміти НАТО. Діалог – це свідчення того, що НАТО робить у конфронтації крок назад. І це має надихнути Росію зробити крок назад у свою чергу.

Стисло моє ставлення – з Росією це не спрацює. Крок НАТО назад Росія сприйме як запрошення просунутися вперед. Якщо окупація Криму і війна на Донбасі закінчилась для РФ запрошенням до діалогу з боку НАТО, то чому росіянам вважати, що їхня політика була неуспішною? І відповідно – навіщо Росії її змінювати?

Росія не оцінить цей «компроміс» з боку НАТО, оскільки вважає, що поле для компромісу закінчилось тоді, коли НАТО поширилось на Схід і включило до свого складу республіки колишнього СРСР. Також компромісом Росія вважала обіцянку НАТО у відповідь на свою згоду з розширенням Альянсу не наближати військову інфраструктуру НАТО (постійні бази) ближче до території Росії. Тепер вона має і елементи ПРО, і нове розгортання військ НАТО там, де не хотіла. Тому компромісу не буде. Обрана НАТО політика буде неуспішною. З усіма наслідками. Але питання в тому, чи готове НАТО до того, що це станеться (діалог з Росією зазнає фіаско)? І це турбує найбільше.

Сьогодні довелось відповідати на запитання журналіста: чи стала Україна ближчою до НАТО в результаті самміту? Ні, не стала. Ближчими до НАТО можна стати лише ставши повноправним членом цієї організації. Так, ми маємо безпрецедентно високий рівень взаємин з НАТО, напевно вищий, ніж більшість країн-членів. Але суть НАТО – це колективна безпека. І гарантії безпеки поширюються лише на її членів. Отже, як активно ми б не співробітничали з НАТО, ми не стаємо ближчими до омріяної і конче потрібної мети – парасолька безпеки.

А парасолька ця нам потрібна. Реформування Збройних сил України – справа потрібна. І можливо, внаслідок цих реформ, тяжкої праці і дуже незаможного життя усієї країни років за 10-15 ми вийдемо на той рівень, який зможе гарантувати надійну оборону держави в конфлікті з використанням звичайних озброєнь. Не факт, але помріяти можна. Проте ми не зможемо знайти засоби стримування і балансування загрози російської ядерної зброї. Безпекова парасолька НАТО має і ядерну складову. І це був би дуже чесний обмін – можливості України у сфері конвенційної війни в обмін на гарантії ядерної безпеки (хоча теза про те, що для вступу до НАТО нам потрібно щось запропонувати НАТО і чимось бути йому корисним – це від лукавого. Що в плані оборони для НАТО запропонувала Чорногорія, яку запросили до членства?).

Разом з тим, Україні сказали – не на часі. Проблема в тому, що коли ми реформуємось і станемо сильнішими, найбільш ймовірно, це все ще буде не на часі, бо Росія все ще «бухтітиме». Прес-секретар президента підписав якісь з численних фотографій самміту, що Україна – єдина з країн-партнерів, яка в рамках самміту провела засідання Комісії Україна-НАТО. Насправді засідання цього органу провела і Грузія. І ось в підсумкових документах Самміту НАТО і Комісії НАТО-Грузія усі досягнення і напрямки взаємодії аналізуються саме під кутом наближення Грузії до моменту повноправного членства. НАТО підтвердило для Грузії, що рішення 2008 року, що цій державі (як і Україні) буде надано членство, слід вважати чинним. Україні цього не підтвердили. Бо і не просила. Це помилка, за яку ми невдовзі заплатимо ціну.

Серед менших проблем – виразний акцент у бік безпеки Балтійського моря. Поза підтримкою пропозиції Румунії започаткувати міжнародну бригаду, рішення самміту НАТО щодо Чорного моря – вивчати можливості. Ну що ж, будемо сприймати це так, що принаймні це залишає відкритим вікно можливостей вносити пропозиції.

Джерело: Богдан Яременко

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ