Дипломат, «Майдан закордонних справ»

Богдан Яременко: «Женева плюс» — витвір дипломатичної фантазії

Богдан Яременко, дипломат, керівник «Майдану закордонних справ»
Богдан Яременко, дипломат, керівник «Майдану закордонних справ»

Колись у СРСР була «плюс електрифікація». А тепер з’явилася політична мода вигадувати звучні назви для міжнародних подій.

Мова йде про озвучену Петром Порошенком на підсумковій прес-конференції у Києві та повторену Наталією Яресько на форумі в Давосі тезу про те, що в нинішньому році Україна створить «новий формат» для обговорення і вирішення питання деокупації Криму.

Звісно, Женева — місто хороше (сам там не був жодного разу, але Google довіряю). І формат хороший. Значно кращий, ніж Мінськ. Принаймні, репутація Швейцарії, як країни нейтральної, на відміну від Білорусі — неспростовна.

Але чи потрібно створювати новий міжнародний переговірний формат і виокремлювати з проблеми російської агресії проти України питання Криму?

Усе впирається в питання — наскільки реалістично втягнути в його роботу РФ? Чи матиме Росія мотиви залучитися до роботи міжнародного форуму, метою діяльності якого буде позбавити її сакральної території і необхідності додаткових видатків із бюджету? Питання риторичне. Сподіваюсь думка про те, що «Женева плюс» без Росії це пустопорожня балаканина — теж очевидна.

Той факт, що РФ уже залучена до так званих Нормандського і Мінського форматів і підказує відповідь на питання про доцільність «Женеви плюс».

Ув’язування санкцій проти Росії з Мінськими домовленостями було, з моєї точки зору, неправильним. Але оскільки так уже сталось — є сенс подумати і попрацювати над тим, щоби вже існуючий переговірний формат виправити (дипломатам більше сподобалось би слово «розвинути») до правильного/ефективного. Та ще й додати до порядку денного переговорів питання Криму.

Це могло би допомогти виправити помилку ув’язування санкцій з Мінськими домовленостями (тобто винятково з питанням Донбасу) шляхом поширення санкційного пакету та всю російську агресію (Крим і Донбас).

Яким би складним не виглядало подібне завдання, реалізація його все одно реалістичніша — ніж змусити Росію долучитися до нового переговорного формату про деокупацію Криму. Тим більше, що якби з якогось дива (ну, там 7,5 долара за барель чи 350 рублів за долар, хі-хі) Росія і погодиться на «Женеву плюс» — держави-учасниці не матимуть в своєму розпорядженні такого важливого інструменту переконання, як санкції.

Тому не варто уподібнюватися до мого папуги частотою повторення улюбленої фрази («Мінські домовленості безальтернативні»). А ліпше подумати над тим, як ці улюблені безальтернативності зробити корисними. Це — якісніша дипломатія, аніж спроби переконати Конституційний суд і народ України в тому, що «наступна сесія парламенту» — це та, яка наступає не після попередньої, а відразу за Різдвом Христовим або Пасхою.

А щодо «Женеви плюс» — то складається враження, що цей черговий витвір дипломатичної фантазії (миротворці ООН, миротворці ЄС, ОБСЄ, яке сприяє розв’язанню конфлікту, австралійське вугілля, туркменський газ) разом з ідеєю якоїсь служби з питань Криму в рамках розташованого в Херсоні кримського представництва президента, є нічим іншим — як спробою відвести від президента критику (а можна сказати і суспільне обурення) за ухиляння впродовж 18 місяців від вирішення кримської проблеми.

Але чи варто для порятунку рейтингу від ухиляння переходити до окозамилювання?

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ