Письменник, заступник командира батальйону «ОУН»

Борис Гуменюк: Молитва, яку я так і не вимовив

Борис Гуменюк
Борис Гуменюк, заступник командира батальйону «ОУН», письменник

Ми сиділи кожен у своєму бліндажі – один навпроти одного – і намагалися вбити. Одне одного.

Ми стріляли один в одного з усього, з чого тільки можна було стріляти, командире, багато ночей і днів.

За цей рік він убив та поранив багато моїх товаришів.

За цей рік я чимало його спільників спровадив у лазарет і на той світ.

Але сьогодні усе вирішилося. Поміж нами. Сьогодні по наших позиціях запрацювали їхні гради. У відповідь по їхніх позиціях вдарили наші САУ. Усе вирішилося. В один день.

600 метрів. Що таке, командире, 600 метрів на війні?

Стіни його бліндажу стрясалися від ударів. Міжстінний простір, невдоволений присутністю стороннього, намагався стулитися докупи. Це була присутність чужого, недоброго, ворожого, злого – його присутність.

Земля відторгала його. Земля намагалася поглинути його. Земля воліла провалитися крізь землю. Разом із ним.

Він оскверняв її.

Зробивши в ній сховок, він залишався їй чужим, як потворний плід, який вона, зґвалтована, викинула у світі багато років тому. Вона не була і не хотіла бути йому матір’ю. Ні в землі, ні на землі, ні поряд з нею йому місця не було.

Колись вона народила його – свого ворога. Мого ворога. Його.

І ось тепер вона його душила. Вона душила його у своєму лоні, наче диявольський плід. За мене. За себе. За все. За кожного з нас. За нас усіх.

Те місце, де він лежатиме, де він уже лежить, не можна позначати хрестом. Те місце прокляте. Хто він тепер? Гній, попіл, без роду, без імені, непотріб? Тлін. Просто тлін.

Шоста ранку. Сліпий тепловізор. Безформенні привиди в густому тумані. Досвітні заморозки. Хрускіт перемерзлого листя під ногами. Два світлячки. Дві цигарки. Дві теплих зірки на всю холодну галактику. Одинокий голос низько стелився по землі.

Знаєш, командире, я міг би помолитися за його душу. Та боюся, у нього не було душі.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ