Письменник, заступник командира батальйону «ОУН»

Борис Гуменюк: Ніхто не буде жити по-новому

Борис Гуменюк, письменник, заступник командира батальйону ОУН
Борис Гуменюк, письменник, заступник командира батальйону ОУН

Леонід Макарович Кравчук, судячи з його останніх заяв, так нічого й не зрозумів за останні 25 років.

Він не зрозумів, що після першого грудня — настає друге. А друге — це день похмілля. Може, не для тебе — для країни. Саме другого грудня всі починають розуміти, що ніхто не буде жити по-новому. Не тут. І не цього разу.

А був шанс. Можна ж було інакше.

Можна ж було першого грудня 1991 року піти на референдум, проголосувати за Незалежність і обрати президентом країни не себе, Леоніда Кравчука — а В’ячеслава Чорновола чи Ігоря Юхновського, скажімо. Тоді не було би цього парадоксу, цього роздвоєння, цієї шизофренії.

От на що вони сподівалися? (Не будемо вживати стосовно власного народу важкі епітети). Вони хотіли жити, як у Америці — але жити на вулиці Лєніна. Бо це їхня історія, бо вони так звикли? Вони хотіли жити, як свині при колгоспі. З утрєніками, голубим огоньком, дідом морозом (колгосп неодмінно шоб мав назву «Путь Ілліча»). І при цьому бути заможними та вільними?

Але ж так не буває, шановний Леоніде Макаровичу. Це хворі люди. Не можна зважати на думку хворих людей, навіть якщо їх — більшість. Навіть якщо їх переважна більшість. Навіть якщо це твої кляті виборці. Не можна їм підігрувати.

Кучма, Ющ, Яник, Порох у цьому сенсі виявилися абсолютно логічним продовженням цієї хвороби, тієї першогрудневої помилки. А стан культури, армії, доріг чи, скажімо, пенсій — цілком закономірним.

Ви скористалися ситуацією, шановний Леоніде Макаровичу. Наче блудливий пастор, який на Водохреща освячував воду в ополонці, а назустріч йому припливла розкішна пані, геть без нічого (бо зараз така мода). А навколо – нікогісько. Ви скористалися ситуацією 1991 року, яка складалася на вашу користь. Тільки й того. А могли не користатися. Могли притримати свою хіть, свій егоїзм.

Щоб бути моральним авторитетом, треба спершу мати її — мораль. Але думати про це треба було тоді – на краю ополонки.

Авторська стилістика блогу збережена

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ