Борис Гуменюк: Гібридний запах війни

Борис Гуменюк, письменник, заступник командира батальйону ОУН
Борис Гуменюк, письменник, заступник командира батальйону ОУН

Знаєш, як обідно, брате? – каже він. Ми прогулюємося парком біля госпіталю. Він іще з паличкою, але вже без костилів.

Я прожив 40 років. 40 клятих років! І за ці 40 років зрозумів одне: на світі правди немає, зокрема — у нашому, українському світі. І раптом – мені розвиднилося! Переді мною запалили світло! Два роки тому, на Грушевського. Світло й тепло коктейлю молотова зігріло і освітило безпросвітній морок в моїй українській душі. (Наче світло Віфлеємське, присяйбі).

Виявляється – все просто. Виявляється, я сам можу підтримувати світло та поширювати тепло у цьому забутому Богом українському світі. (Ну, а те, що доводиться це робити вибухами, звісно, прикро, але що робити, коли іншої ради нема для цього пропащого світу?)

І от два роки я б’юся, як можу і де тільки можу. А через два роки мені кажуть: всьо, п****ц, партія.

Скажи, за шо вони так зі мною? Я чоловік і солдат. І волію роботу, гідну чоловіка й солдата. Я шо їм, баклан якийсь, шоби бити шибки?

Світило сонце. Горобці пили талу воду з калюжі. Вітер на вершечках дерев перебирав соснові шишки. Пахло перепрілим листям, живицею, хвоєю. Пахло весною. З відкритих вікон лікувального корпусу війнуло запахом ліків. Запахи переплутались. Йшов другий рік війни.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ