Експерт про фінал ЛЧ у Києві: Це чуже свято

Оглядач проаналізував, що означає фінал Ліги Чемпіонів у Києві для України
Оглядач проаналізував, що означає фінал Ліги Чемпіонів у Києві для України

Оглядач Віталій Могилевський у статті для Без табу проаналізував перемогу Києва у боротьбі за проведення Ліги Чемпіонів 2018 року.

Експерт зауважує, що протягом останнього часу Київ отримав шалену увагу від західних партнерів. Зокрема йдеться про заходи, яка українська столиця проведе протягом найближчих двох років. За його словами, якщо проведення чемпіонату світу з хокею в дивізіоні 1А у глобальному плані цікавить лише екс-губернатора Донецької області Бориса Колеснікова і його оточення, а в ситуації з Євробаченням усе було зрозуміло відразу, то два фінали Ліги Чемпіонів поки є цілковитою інтригою.

«Неуважний читач, звичайно, перепитає, чому мова йде про двох фіналах, а не про один. Уважний, але не розбирається в спорті, вчинить аналогічно. Відповідь проста: в Києві з інтервалом в декілька тижнів визначать кращі колективи Європи серед команд ОБОХ підлог. Так, Фаїна Раневська при житті напевно поставила б жіночий футбол в один ряд з хокеєм на траві і балетом на льоду, оскільки не жіноча це справа − пхатися, бити один одного по ногах та намотувати за вечір бігом по десятку кілометрів на душу населення. Дамський фінал важливий, перш за все, як технічний елемент обов’язкової програми. По суті, це не більше ніж перевірка базових налаштувань на рівні складності нижче середнього. Фінал жіночої Ліги Чемпіонів повинен стати хорошою перевіркою для Києва. Хоча чого вже тут, здавалося б, перевіряти?».

За його словами, є одна проблема, яка не псує відчуття наближення свята, проте точно не налаштовує на позитив. Ідеться про те, що старовинне місто на Дніпрі в якийсь момент остаточно перестало бути футбольним містом. Варто лише згадати нещодавній матч у ЛЧ між «Динамо» і «Наполі», де були напівпорожні трибуни. Могилевський нагадав, що ще років п’ятнадцять тому кияни і гості столиці за лічені хвилини до стартового свистка віддавлювали б один одному ноги і м’яли боки в чергах біля кас, а нині понад тридцять тисяч квитків так і не дочекалися своїх щасливих за замовчуванням володарів.

«Залишається лише сподіватися на те, що іноземці ненадовго вдихнуть життя в цю втрачається колишні кольори локацію, як це трапилося в 2005 році під час перенесеного до Києва матчу між Маккабі і Ліверпулем. Але приймаючій стороні теж необхідно постаратися, щоб у гостей Києва залишилися найкращі спогади. І мова зараз зовсім не про пиво по вісімдесят євроцентів за келих і дивно доступних навіть на тлі Південно-Східної Азії інтимними послуги. Хочемо в Європу − доведеться співати і пити по-європейськи», − підкреслив автор.

На його думку, це свято, швидше за все, вийде для нас геть чужим. Він нагадує, що оптимістів, які люблять згадувати вдало проведений чемпіонат Євро-2012, уже неодноразово доводилося осаджувати і нагадувати про те, що прибуток тоді отримали лише екс-регіонали. Натомість ціни на деякі послуги задрали, але і забули скинути назад, зокрема йдеться про готелі в Києві і області, в яких середньостатистичний німець навіть чотири роки тому не завжди міг собі дозволити зупинитися хоча б на тиждень.

«Тому навіть здатність приймаючої сторони непогано підзаробити нині викликає сумніви. Ціни на умовні хот-доги навряд чи піднімуть до європейського рівня (та й не варто, мабуть, а то потім знову забудуть опустити), а ось там, де ціни резонно буде задерти, особливого прибутку не передбачається. Розсудливість − штука тонка, і не кожен може нею похвалитися. Ось і подивимося, що з цього вийде. Часу, благо, в достатку».

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ