Ігор Луценко: Дитячий сон у обнімку з автоматом

Ігор Луценко, народний депутат України
Ігор Луценко, народний депутат України

Колись, у дитинстві, у мене був кіт. Прожив років 7, його залікували у мою відсутність.

Мав звичку тинятися вночі, а потім під ранок приходити, лягати в ногах, скручуватися клубочком. Прокидалися ми разом. Ці ранки – те, з чим у першу чергу асоціюється в мене дитинство, коли ніжне сонце, пташки, і з кухні, де бабуся порається, вже йде запах вареної картоплі.

Відтоді, як кіт загинув, пройшло років і років. 20? 25?

У 2014 році, у Пісках під Донецьком, я спав в обнімку з автоматом, у розбомбленій хаті. Вкривався товстою старезною ковдрою («стьогана» з одного боку – шовк). Холодно – вікон нема, вибуховою хвилею їх винесло разом із рамами.

Крізь тривожний сон почув, як хтось маленький – делікатно, як коти це роблять – ступає по ковдрі, вмощується, згортається у вовняний клубочок у ногах, затихає.

Десь фоном йшла млява перестрілка, палахкотіли пожежі. А я, як у дитинстві, боявся поворухнутися, щоб не потурбувати створіння, і думав. Хто, що мене несе – тоді, крізь дитячі ранки і зараз – крізь прострілені трасерами ночі. Куди, навіщо?

Кіт Луценка

Джерело: Igor Lutsenko

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ