Ігор Луценко: Я чув, як катують Вербицького

Ігор Луценко, народний депутат України
Ігор Луценко, народний депутат України

Ми познайомилися з ним уже в лісі. Нас вивантажили на сніг метрів за 10 біля мікроавтобуса. Поруч було щось схоже на залишки вогнища, і мимоволі в мене з’явилося відчуття, що нас приготували до якогось темного ритуалу.

Як тебе звати, спитав я. Юрій, відповів він. А я Ігор, вголос сказав я, а подумки додав — от і познайомились перед смертю.

Угорі виднілася заграва далекого міста, крізь підсвічені рожевим хмари ледь чутно летіли невидимі літаки. Десь палала Грушевського, десь вирувало життя, але тут стояв лютий холод і тиша. Берези і граби завмерли. Ні вітру, ні снігу.

***
Били нас по черзі, але Вербицькому діставалося більше — за те, що був зі Львова. А отже, на думку тітушок — бандера.

Коли нас везли на гараж, Юрій лежав без руху і тихо — можливо, непритомний. Його занесли у фургон і поклали на підлогу, а мене заштовхали так, що я опинився на його ногах у тісному проході.

Більше ми не бачилися. На гаражі я чув, як його катують, як він кричить. Процедура була така сама, як у лісі — по черзі.

Невдовзі перед тим, як мене вивезли, його винесли і поклали коло мене. Він лежав мовчки, дуже важко дихав. Я його не бачив, бо мав поліетиленовий пакет на голові, лише чув. Лежали ми поруч на підлозі, я намагався влаштуватися так, щоб притулитися до нього, щоб зберегти дорогоцінне тепло.

***
Помре він не цієї ночі, а наступної — з 22-го на 23-тє. Від холоду, з переламаними ребрами, він не зорієнтується — як вийти, як виповзти з лісу, всього лише 500 метрів до дороги.

Доля.

Царство небесне.

Юрій Вербицький

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ