Блогер, політичний експерт

Кирило Сазонов: Іконка для убивць

Кирило Сазонов, політолог і блогер
Кирило Сазонов, політолог і блогер

Якщо ви вже зголосилися верзти дурню, робити це потрібно акуратно і дбайливо. Щоб не розлити. Дурня — хороша, коли вона повна.

Така характеристика пасує до заяви, яку зробив єпископ Української православної церкви (Московського патріархату) та митрополит Київський і всієї України Онуфрій під час єпархіальних зборів духовенства в Києво-Печерській лаврі. Керівник української філії московської офіційної церкви дуже оригінально висловився про можливість проведення церковної служби українською мовою. Точніше, не так оригінально (це практично офіційна позиція), як яскраво й образно.

«Не потрібно плутати Божий дар з яєшнею», — заявив митрополит. І додав, що тим, хто хоче «заробити» порятунок, потрібно вивчати церковнослов’янську мову. Загалом, Московський патріархат офіційно виступив категорично проти богослужінь українською мовою.

Тут варто на дві секунди відволіктися від політики й оцінити всю красу цієї заяви з церковних та історичних позицій.

Може, РПЦ не в курсі, але син теслі з Назарета взагалі не знав церковнослов’янської. Він звертався до Отця Небесного по-арамейськи та по-грецьки. І був почутий. Як і його супутники, що стали потім апостолами. Пізніше, несучи вчення Христа по Римській імперії, учні спілкувалися з паствою різними мовами — до грецької і арамейської додалася латина та інші мови народів, що населяли тоді державу. Коли Ісус відправляв учнів проповідувати — напевно, він навіть не сумнівався, що вони опанують мови різних народів і принесуть їм Слово. І відкриють шлях до порятунку.

У зазначених Христом критеріях порятунку є десять заповідей. Про необхідність вивчення церковнослов’янської — ні слова. А для інструкцій митрополита Онуфрія визначення придумали теж дуже давно — це єресь.

На цьому аналіз ситуації з церковної та історичної точок зору можна закінчити. Повернімося до справ мирських.

Незалежна держава Україна зазнала нападу агресора. Сусідня Росія принесла на нашу землю кров і смерть, окупанти захопили частину наших територій. І лише героїзм захисників України зробив для РФ ціну окупації такою високою, що вони зупинилися в нинішніх кордонах.

Не секрет, що на бік окупантів переходили не лише окремі зрадники, а й цілі організації. Це — Комуністична партія, чиї депутати очолювали проросійські мітинги і сьогодні займають високі пости в структурах бойовиків. Це різного ґатунку «російські блоки» та інші маргінали, від самого початку налаштовані на просування російських інтересів в нашій країні. І серед них — Московський патріархат, підконтрольний «старшому братові».

Від самого початку підготовки до відкритого вторгнення в Донбасі священики УПЦ МП виступали на підтримку Росії, з’являлися на мітингах і жодного разу (!) не засудили агресора. Якщо й звинувачували когось, то виключно Київ. Загиблих українських бійців навіть у центрі України представники УПЦ МП відмовлялися відспівувати, зате бойовиків благословляли на вбивства без вагань. Деякі священики просто вступили до лав бойовиків — фотографій і розповідей у мережі вистачає.

Якщо називати речі своїми іменами, УПЦ МП стала п’ятою колоною російської агресії в Україні. Як і КПУ з ПСПУ та різними «російськими блоками». Їхня ненависть до української мови цілком природна — тут навіть додаткових інструкцій з Москви не потрібно.

Хибне питання в нашій ситуації звучить так: «Як називають представників політичних партій, громадських організацій чи релігійних конфесій, які відкрито підтримали агресора і вдарили країну ножем у спину?». Хибне воно тому, що терміни не мають принципового значення.

Правильне питання — про дії. Що нам із ними робити? Дати шанс іще разок вдарити у спину? Залишити можливість продовжувати сіяти отруйні насіння «русского міра» в душах пастви? Тоді одразу можна будувати припущення, куди РФ завдасть наступного удару. Куди принесуть кров і смерть військові, які ховаються за спинами натовпу ідіотів із триколорами та іконами в руках?

Запоріжжя? Дніпропетровськ? Одеса? Харків?

Російський солдат і російські священики в кримському місті Балаклава на початку окупації півострова РФ
Російський солдат і російські священики в кримському місті Балаклава на початку окупації півострова РФ

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ