Блогер, політичний експерт

Кирило Сазонов: Мінськ-3. Місія нездійсненна

Кирило Сазонов, політолог і блогер
Кирило Сазонов, політолог і блогер

Мінські угоди померли 1 січня 2016 року. Хай живуть нові Мінські угоди!

Насправді чекати якогось прориву від нових переговорів безглуздо, а всі розмови про пролонгацію угод — симуляція оргазму, причому непереконлива. І навіть вимога Петра Порошенка прив’язати кожен пункт угод до конкретної дати — не більш, ніж тролінг опонентів.

Насправді Мінськ-2 був зірваний не тому, що хтось занадто затягував час, а вже у 2016-му зможе легко надолужити. Мінськ-2 і Мінськ-3 порочні й нездійсненні за своєю суттю. Занадто різну мету закладають Київ і Москва в цей документ. І начебто слова однакові, а цілі — взагалі не збігаються. А іноді протилежні.

Києву потрібен мир, звільнення заручників. І в ідеалі — відхід російських військ за державні кордони. Москві потрібно втиснути Донбас до складу України, зберігши там бойовиків і маріонеткові режими з максимальним культивуванням антиукраїнської риторики і настроїв. Донбас потрібен Москві в якості зашморгу на шиї України. Як ланцюг, на якому наша країна сидітиме. Довжина ланцюга обговорюється, але наближатися до НАТО і ЄС вона однозначно не дозволить.

Головне для Кремля в цій ситуації — отримати зашморг і зобразити для Європи милостиву мирну картинку, щоб санкції скасували. Бо без кредитів і технологій нафту РФ видобуває вже собі в збиток.

Ось, в принципі, всі цілі сторін, що домовляються в Мінську. Точки дотику бачите? Їх немає. Вони відсутні в принципі. Більше того, один учасник хоче прикувати іншого до себе наручниками, а інший хоче жити з першим у різних півкулях, раз уже поки що не можна переїхати на іншу планету.

Який тут може бути формат компромісу? Правильно — мінімальний.

Тобто ось зараз за наявною лінії розмежування — припинити обстріли. Взагалі. І припинити брехати про непідконтрольні Москві загони бойовиків — їх ще торік повбивали. Друге — випустити українських заручників. Ми навіть готові на обмін.

А от подальший процес переходить з реальності до сфери психіатрії. І ключовий фразою України стає: «Хочете поговорити про це?».

Після цілковитого й чесного припинення вогню і тестовому терміні підтримки перемир’я хоча б протягом півроку — можна йти далі. Тобто говорити. Що там хоче Москва? Аби ми оголосили тотальну амністію всім бойовикам? Давайте поговоримо про це. Згодні ми чи ні. Поспішати нікуди. Вони ж поки в Донецьку та Луганську на волі без звинувачень — отже амністія не потребує термінового вирішення.

Вибори там провести за українськими законами? Давайте обговоримо. Після того, як кордон відновимо, з амністією визначимося і взагалі — реінтеграцією.

Ну і найголовніша хотілка Кремля — ​​зміни в українську Конституцію, федералізація і особливий статус Донбасу. Ми можемо це зробити? Звісно. Ми взагалі можемо зробити що завгодно — оголосити монархію, будувати утопію або федеративну республіку. Ми навіть неможливе з російської точки зору можемо зробити — вигнати стусанами зі столиці та країни власного диктатора, що зарвався. Який, до речі, був вдвічі огряднішим за сусідського. Але робимо ми це тоді, коли самі вважаємо за потрібне, як вважаємо за потрібне, а не на вимогу сусіда, який зовсім відбився від берега дипломатії.

Утім, якщо в Кремлі хочуть про це поговорити — ми не проти. Давайте говорити — поспішати нікуди.

А доки РФ зберігає статус окупанта, і всі санкції залишаються в силі. І в 2016 недоімперія отримує такі проблеми, що вже буде точно не до України.

«Час летить — карикатурі два роки, а вона все актуальніша», — каже карикатурист Олег Смаль
«Час летить — карикатурі два роки, а вона все актуальніша», — каже карикатурист Олег Смаль

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ