Луганець про життя в «ЛНР»: Без російських грошей це божевілля давно би скінчилося

ЛНР
Володимир і його сім’я не вірять, що окупація Донбасу буде тривалою

Німецьке видання Bild у черговому репортажі з невизнаних світом «народних республік» на Донбасі подає історію програміста з Луганська. Він розповідає про свій побут, навчання доньки та ситуацію в місті.

Володимирові 39 років, він живе зі своєю дружиною в Луганську. Донька ходить до школи, він працює в ІТ-секторі. «Кожний день тут, як болото. Наше повсякденне життя складається з рутини», – каже українець.

«Росія вплинула на моє життя геть негативно, – зазначає Володимир. – Вони змушують мою доньку вивчати російську історію та навчають її, що Луганськ нібито пов’язаний з Росією. Цілковита дурниця. Щось на зразок соціальної політики в «народній республіці», чого не існує. Вони прагнуть, щоб усе гарно виглядало і гуманітарна катастрофа оминула нас сама собою».

Проте Володимир і його сім’я не вірять, що окупація буде тривалою. «Ми вважаємо, що Україна повернеться», – певен 39-річний житель Луганщини.

Тому ані він, ані його дружина не шукали роботи на повний робочий день. Іноді Володимир бере невеличкі замовлення із царини ІТ.

«Гроші завжди швидко витрачаються, все тут дуже дорого. Більшість продуктів з Росії, але ми намагаємося не купувати їх. Багато з них є неїстівними. Щоразу, коли ми знаходимо їжу з України, ми тішимося і дуже ностальгуємо».

Повсякденне життя стало важким для невеличкої сім’ї. «Всі зручності колишнього життя відійшли в минуле. Ми ніколи не ходимо по магазинах або не відвідуємо друзів, коли немає гострої потреби», – розповідає Володимир. Інтернет-магазини або служби доставки недоступні вже тривалий час.

«Життя змінилося докорінно. У той час у нас були хороші робочі місця, регулярний відпочинок. Ми могли дозволити собі поїхати на море, відремонтувати нашу квартиру, купувати нові речі, щось планувати. Тепер вже про це не думаємо. Ми виживаємо і працюємо, ось і все», – констатує Володимир.

«Було особливо кепсько, коли моя теща потрапила в лікарню, – згадує він. – Російська медицина дуже погана, аптеки часто не мали того, що було необхідно. Я мало не втратив тещу. Три тижні вона була в лікарні. Ми заплатили багато грошей».

Щодо порівняння з Північною Кореєю Володимир із сумом зауважує: «Ми ще дуже далекі від умов життя в КНДР, але рухаємося в тому самому напрямку».

Водночас, у пропаганді він бачить схожість: «Вони прагнуть вбивати в голову нашим дітям, що тільки Росія може їм допомогти, а весь інший світ – це вороги. Коли Україна повернеться, вона мусить буде щось із цим робити».

Острівцем свободи Володимир вважає Інтернет: «Хоч Інтернет обмежений у багатьох місцях, але ви можете обійти ці бар’єри».

Систему шкільної освіти і ситуацію з безпекою чоловік описує загалом позитивно. Їхня донька ходить до школи, навчання у ній значною мірою все ще на старому рівні: «Багато вчителів залишилися з нашими дітьми. Незрозуміло тільки, що буде після закінчення школи…».

Володимир переконаний, що до того часу як донька стане випускницею, Україна повернеться. Проте він не знає, чи визнають тоді атестат «ЛНР», чи доведеться повторити шкільний курс.

«Позитивним моментом є те, що ми всі живі, – каже українець. – Більше немає сутичок на вулицях, тут навіть відносно безпечно».

Утім, військовий транспорт усе ще всюди роз’їжджає. Але вулиці чисті, адже багато хто зайнятий на суспільних роботах у місті.

На завершення Володимир зазначає: «Уряд «народної республіки» тут не має жодного впливу. Всі гроші йдуть з Росії. Без цих платежів усе це божевілля давно би скінчилося».

Читайте: Життя в путінських «республіках»: спати можна, лише загородивши вікна меблями

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ