Марина Данилюк: Профукати все

Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Буду жорстким циніком.

Нинішня політична криза до такої міри штучна, надумана й кособоко зліплена — що стає просто тоскно. Причина банальна: ключові гравці надто легко отримали владу й не мають уявлення про ціну справжніх перемог за останні два роки.

Я переконана, що усе могло бути інакше, аби поранення на Майдані отримав, скажімо — син Юрія Луценка чи донька Юлії Тимошенко. Якби син Порошенка Олексій був артилеристом не в сесійній залі парламенту, а десь в районі Авдіївки.

Якби Юлія Тимошенко, яка обіймається з Ганною Герман у Вашингтоні та закликає до примирення, не кричала про своє майбутнє президенство під акомпанемент «Пливе кача» — а була на місці родички когось із загиблих із Небесної сотні та мріяла про справедливий суд над злочинцями.

І головне, якби Петро Порошенко розумів, що він — не унікальний, улюблений політик, якого вибрали Євромайдан і революція, а людина, що опинилась у потрібний час і в потрібному місці. Просто із усіх топ-політиків, які блукали між наметами, він видався найреспектабельнішим. І цей стовідсотковий джекпот дав йому безмежну довіру та можливості, але жодним чином не дозволяє іти шляхом Віктора Ющенка й Віктора Януковича, разом узятих.

Втрата відчуття реальності та згадування про власний народ виключно перед виборами чи черговою хвилею мобілізації — симптом, тривожніший ніж «політична криза». Політики приходять, відходять і йдуть на достойну пенсію в Монако — а нам уже кілька разів доводилося розбирати залишені в спадок наслідки інфантильності й договорняків.

Коли найяскравіші представники колишнього режиму відкрито ходять на ефіри та сміються, що нинішня влада нагадує «Гринджоли» — це нагода замислитися не лише про можливі прізвища міністрів чи кількість депутатів у разі перевиборів. Це тривожний дзвіночок, що можна все профукати вдруге й не зробити жодних висновків.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ