Марина Данилюк: Вступ у НАТО – це насамперед високі стандарти для армії

Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

У НАТО повноправно поки не беруть. Морських піхотинців замість наших пацанів на Донбас не надішлють. Попросили робити реформи і уважно слухати поради.

Вчора написала про те, що радило НАТО Україні. Деякі читачі звинуватили в зайвому оптимізмі, інші – пішли відкорковувати шампанське. Поясню на пальцях, чому і те, і інше погано.

  1. Декларація НАТО з українського питання – неоціненна підтримка, інструкція з вживання. Якщо бабусі біля будинку, експерт 112, Ляшко, Тимошенко, всезнаючий полковник Гриценко розкажуть вам, що «Захід продав нас, як рабів на невільничому ринку Росії», тикайте носом в цю декларацію.
  2. Абсолютно ясно, що питання виживання, збереження нашої держави – цілком в наших руках. Як і багато романтиків, я хочу вже завтра бути в НАТО і дивитися кінобойовики, де наші хлопці навалюють бурятам і чеченцям. Однак, є очікування, а є реальність. Остання каже, що армії потрібні гроші, величезні гроші. Порошенко, як головнокомандувач, і Гройсман, як прем’єр, повинні розуміти, що відповідальність за те, щоб у солдата була вчасно зарплата на картці та хороший автомат в руках – лежить в першу чергу на них. Коли половина фракції БПП саботує закон про спецконфіскаціі, відмовляється вносити по півроку до порядку денного закон про оборонне замовлення – це теж не прикрашає президента і прем’єра, як ключових відповідальних осіб за оборону і безпеку.
  3. Реакція громадян в мережі на результати саміту, багаторазові заяви, що «нам що то повинні були дати, а нам не дали», «нас ігнорують» – теж ще один важливий дзвінок. Десятиліттями образ НАТО стараннями багатьох політиків (ПР, КПУ, Вітренко) був демонізований та перебільшений. Люди представляли НАТО армією термінаторів, готових воювати хоч з роботами, хоч з армією орків з «Володаря кілець». Після вторгнення Росії багато хто з цих громадян згадали про НАТО, як про порятунок і надії. Додатковий ресурс, який прийде на фронт воювати з росіянами замість наших хлопців, нашвидкуруч набраних у військкоматах депресивних містечок всієї країни. Але тут і є головний ключик. НАТО – це в першу чергу високі стандарти для своєї армії. Я згадаю червень 2014 року, коли ЗСУ вже були задіяні на Донбасі, але їхній стан був дуже і дуже плачевним. Морально, матеріально, з людськими ресурсами було взагалі дуже погано. Військова логістика була на нулі, якби не волонтери і залишки тлумачних чиновників. Військова медицина непогано складала поламані кістки, але абсолютно не знала, що робити з множинними осколковими пораненнями і нейрохірургією. З реабілітацією військових теж була біда-бідою. Коли НАТО пропонує комплексний пакет допомоги, він стосується саме цих сфер, щоби ми підтягли хвости і не відставали від цивілізованого світу.
  4. Окремо. Професія військового – це в першу чергу робота. У хорошій армії кількість професіоналів в рази більше, ніж ледарів та інфантильних пустушок. В хорошу армію потрібен класний і навчений фахівець, який під час захисту батьківщини не відволікатиметься на те, чи є у його дитини гроші на шкільний обід. Є маленький тест для визначення якості армії, це відповідь на запитання: «Чи готовий я відправити сина в військовий інститут?». Якщо немає, повертаємося до пошуку грошей, реформування ЗСУ.
  5. Що я бачу зараз. Щотижня під час роботи ради в порядку сесії зазначені близько десятка різних законів, які реформують сферу оборони. Це те, що можна зробити зараз, до вступу колись в НАТО. Президент, Гройсман повинні проявити волю і прислухатися, що говорять комбати, що хочуть військові, що пропонують партнери по коаліції. Реформою ВСУ не будуть займатися популісти Юлія Таріфенко і Офшор Ляшко. Їм це не потрібно, вони хочуть перевиборів. І ось здоровий глузд – це завдання серйозне.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ