Марина Данилюк: Як Україна не цінує своїх справжніх героїв

Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Три дні писала цей пост, а потім стирала. Бо втрачала те саме «зернятко». І ось напишу нарешті.

Історія Василя Сліпака, талановитого красивезного українця – це мораль про те, як ми не цінуємо наших людей, не цінуємо їхню самовідданість і жертовність.

Він в одну мить став національним героєм, улюбленцем жінок, головним ньюзмейкером прайм-тайму. Всі оцінили його оперний талант по записам з ютуб: «вах, який голос», «яка постава». Але для цього він мав загинути і дати останню гастроль уже в труні.
Він зібрав аншлаг у своєму рідному краї. Але, на жаль, публіка йшла слухати його «Мефістофеля» не у львівську чи київську оперу. А журливо супроводжувала катафалк з тілом героя на Личаківське кладовище.

І тут ось те саме «зернятко», ота сама суть. Василь Сліпак – бомбезний українець, який підкорив Париж, але пішов добровольцем на фронт – міг стати ідеальною рольовою моделлю, живою легендою для всієї України. Однак, про чоловіка, який змінив розкішний концертний фрак на брудну військову форму, дуже мало розповідали у ЗМІ. Хоча саме такі історії потрібні на противагу численним сюжетам про те, як якісь сільські п’янички ховались від військкомату, а потім прохолоджувались в ямах вже безпосередньо в зоні бойових дій. Аби потім у наливайці рідного села розказати за чаркою сусідським молодицям, як я за Донецьк кров проливав.

На жаль, історія Василя Сліпака викликала резонанс лише після того, як його життя обірвала куля, випущена з рук якоісь російської жертви недоаборту. І тут сталося цікавіше. Його смерть могла стати статистикою Міноборони, аби не пронизливі дописи на фейсбук Юрія Бутусова та Тетяни Даниленко. Уже потім речник АТО зачухався і сказав: «Да-да, воював у нас оперний співак, він загинув вранці». Здивувала також позиція мінкульту, який пропустив таку скорботну втрату. І навіть наш президент, який спромігся виписати герою скромний орден за мужність, і то після смерті. В країні, де Героя України роздавали наліво-направо маргіналами, керівникам шахт, що злились під «ЛДНР», фрікам і кумам Ющенка не знайшлось місця справжньому герою. Але справа навіть не в пам’яті, орденах, шані після смерті. У нас просто не прийнято поки цінувати реальних героїв за життя.

Минулого тижня в парламенті були урочистості до Дня Конституції та це перетворилося, на жаль, на якесь свято політичного нафталіну і секонд-хенду, побитого міллю. Коридорами вешталася купа чиновників минулих часів, тих самих, які профукували безцінні можливості на зорі незалежності. І зовсім трошки було реальних військових та волонтерів.

Я не знаю, хто складає списки гостей, але я би хотіла бачити більше справжніх творців новітньої історії, а не про***шок. У кулуарах журналісти щедро писали Мороза і Ляшка, а хотілося, щоб це були інтерв’ю з такими як Сліпак, «Барні», Ендрю. Їхні імена з часом забудуться, на жаль, і залишиться піна, як Семенченко, Парасюк і Надя Савченко. Давайте цінувати справжніх героїв. Поки вони є серед живих.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ