Письменниця

Оксана Забужко: Пліснява на людстві ця ваша «бензоколонка»

Оксана Забужко, письменниця
Оксана Забужко, письменниця

КАРАБАХ 2.0. «Доба секонд-хенд», як точно обізвала її Світлана Алексієвич, — це не тільки коли дожовуються запліснявілі ідеї третьої свіжости, а ще й розконсервовуються поржавілі бомби, закладені покоління тому…

У 1988 році, коли Москва грала «за Баку» й Ґорбачов починав гарячково стуляти імперію докупи танками та каральними загонами, це все вражало ще «по живому» — підлість і цинізм Кремля, його гендлювання («шинкування». — за ТГШ!) людською кров’ю, горе простих людей, що мусили втікати з рідних осель у чім стояли.

І мені писалось таке:

Ах, Карабах!..
Звук — кинджалом вихопивсь,
Брязком об ребра — і охнуло в тілі…
Якого треба сплатити викупу,
Щоб чистим зостатись в брудному ділі?..
Так мустанґери коней укоськують:
За першим разом — звір іще дибиться,
За другим —  ногами, наче по ковзькому,
Пряде і, басуючи, чорно дивиться,
За третім — йде клусом…
Та втретє, і внадцяте
Зблиском білка синювато-придимленим
Спахає Вірменія — загнуздана нація,
Що все іще гідна свойого імені.
23.07.1988

(Вперше я про цей вірш згадала позаминулої зими: коли почула, що батьки Серьожі Нігояна — якраз утікачі з Карабаху. Ті, хто зберіг і переніс в Україну, як запалений смолоскипчик у часі й просторі, тодішню вірменську «невкоськаність»…)

А сьогоднішній Карабах — ні, не болить: враження от, власне, що «секонд-хенд» — згнило, струхлявіло… Свою трубу Вірменія в міжчасі віддала Газпрому, «пішла клусом». І конфлікт, який конче потрібен Кремлю на Кавказі, щоб заблокувати доплив до Європи іранської нафти, смердить —  принаймні з відстані! — уже тільки й виключно гноєм. Навіть якщо цей гній із кров’ю…

Пліснява на людстві, ціла ця ваша «бензоколонка». Просто, пліснява, не чищена віками («скверна», знов-таки за класиком!), що вбиває живе життя всюди, де проникає: в людей, в народи… І якщо її не вичистити зараз, то ще за два покоління згниємо ВСІ: цілим глобусом.

(Вічної вам труби на тім світі, злидні, — всім «рознощикам плісняви». Вічної нафтової ванни киплячої — всім, хто згоден грітися на чужій крові.)

От і все, що цим разом спадає на думку. І ніяких віршів — вірші тут зайві. Просто, в черговий раз тупо бачиш, що перед нами — гігантська, найбільша в історії асенізаторська робота: сьомий подвиг Геракла. А це не вірші, це епос  — зовсім інший жанр…

І тільки один практичний висновок: нічого «забрудненого» не можна «покидати надовго». Бо пліснява — вона розмножується. І Криму з Донбасом це стосується також, у першу чергу.

І не тільки їх…

Джерело: Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ