Олекса Манн: Львівський експрес — вишиванки є, мила нема

Олекса Манн, художник
Олекса Манн, художник

Путеві замєткі за ісконний народний побут із елементами прогресу.

Експрес «Львів-Чернівці». Доволі модерновий дизайн потягу — в порівнянні, звісно, з тією  рештою, що тобі пропонує наша залізниця. Що ти себе відчуваєш не в 19 сторіччі, а вже в 20-му. Не в 21-му, а в 20-му, але то вже прогрес. Українського виробництва, а не якись заморський Хундай. Наш тобто, ісконний. Їде швидко — 3,5 години. Взагалі — мрія.

Герметичні переходи між вагонами, клімат-контроль (приємно зазначити, що не врубили на повну катушку, що ти сидиш як у лазні. То прогрес, бо у нас має бути чомусь скрізь сауна. А тут так, спокійно).

Потяг більш ніж напівпорожній і можна розташуватися без скопичення в одному вагоні, куди за задумом касирів (людський фактор) продали всі квітки. І тобі все одно приходиться кудись пересаджуватись  — щоб не сидіти ноги в ноги з іншими пасажирами, бо крісла мають мінімальну відстань одне від одного.

Поручні у вагонах прикрашені волохатими гирляндами (тобто обмотані), і з них звисають новорічні кульки і сріблястий дощик. Красиво, що триндець. Як на новорічному утреннику. Зустрічаються навіть коряві написи якимось білим порохом на скляних поверхнях, що вітають з усіма-усіма святами. Тобто потяг має створювати святкову атмосферу, за задумом персоналу.

Чудо і дизайнерський акцент цього потягу  — санвузол. Ні, не туалет, а саме санвузол, можна сказати з великої літери  — бо він великий, хромований і закривається напівсферичними космічними дверима. Біля яких електронна кнопочка, що блокує двері. Все електрифіковано, різні табло, все світеться, блимає, ніхто нічого ще чомусь не відламав.

І те, що ти на Батьківщині, нагадує тільки те  — що в тому красивому ящичку, де мають бути паперові рушники, ніфіга немає. Але замість тих рушників стоіть туалетний папір, причому для нього теж є спеціальний красивий хромований кейс. Але він тупо й сиротливо стоіть біля складних кранів у тихий колюжці води.

Рідкого мила, зі спеціального, звичайно, красивого і хромованого ящичка, теж видавити не вдалось. Зате поруч, жалобно загорнуто в папірець, лежить звичайне мило. Не в мильниці, яка теж є і теж дуже й  дуже гарна та хромована. А поруч і в папірчику.

І от ти розумієш, що все ніби зробили нормально, воно все їде, закривається і відривається, блимає, а людський фактор то все ж  —  велика сила.

Нібито і на дрібниці звертаєш увагу, але ті волохаті гірлянди з різнокольоровими кульками висять, а елементарних серветок нема. І думаш собі: і нафіга мені ті гірлянди і весь привнесений працівниками в продуманий простір крикливий кичуган, коли я хочу просто витерти руки?

А, забув, провідники зате в чорних вишиванках із червоними комірцями. То, як у нас в народі прийнято. І прокатує замість мила. Дуже гарно, душевно і почвенно в модернових хромованих мазанках на колесах.

Людський фактор, шановні, він такий. Все може згладити.

Джерело: Olexa Mann

Авторська стилістика блогу збережена

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ