Олександр Деркач: Декомунізація як спосіб показати середній палець Москві

Олександр Деркач, бізнесмен, економіст
Олександр Деркач, бізнесмен, економіст

Багато суперечок навколо декомунізації. Я особисто бачу в цьому позитивний процес. І прізвище Бандери мене не лякає. І Мазепи теж. Хоча я народився і виріс в Глухові, місті, де його піддавали анафемі 300 років тому. У 10 кілометрах від Росії. Однак, якщо подивитися об’єктивно, ці перейменування виглядають поки не стільки прагненням увічнити свою власну історію, скільки бажанням показати товстий і довгий середній палець Москві.

Щоправда, з’явилася проблемка. Виявилося, що і перейменовувати особливо немає на кого. Скрізь полізли запитання. Там ріжуть око їхнім жителям Горішні Плавні і, перепрошую, Дніпро. А також Кіровоград, якому нічого підібрати не можуть. Звідси й такі суперечки навколо проспекту Бандери.

Люди не знають нашу історію. Так що ж люди, якщо наші керманичі плутають Бебеля з Бабелем, Ахметову з Ахматовою і Тєлєгу з Телігою. Вся наша «історія», яка глибоко вбита в наші мізки, це поки історія «радісного і щасливого життя» малоросів в складі Російської Імперії, а потім Радянського Союзу. У цій історії Мазепа – зрадник, Бандера – есесівець і кат єврейського народу, Богдан Хмельницький – герой і щирий прихильник дружби з Росією. Але мало хто знає, що, наприклад, Хмельницький в 1648-му році під час погромів вирізав зі своїм військом від 20 до 100 тисяч євреїв. А потім бив чолом і туркам, і татарам, і полякам, і навіть молдаванам. А не лише царю. Оголошуючи, так би мовити, тендер на Україну.

Все це непросто і все треба розглядати в історичному контексті. Росія свідомо приватизувала нашу загальну трьохсотрічну історію. Та ми й самі біжимо від неї, як чорт від ладану. Таке відчуття іноді, що історія України починається в 91-му. Але ж не буряти з чукчами мільйонами гинули на фронтах і в тилу, будували «Дніпрогес» і найбільші ракети в світі. Українці відчували свою націю і свою державність вже з середини XVI століття. У нас була і спільна з Росією історія, і своя власна. І були свої герої і свої генії. Свої перемоги і свої поразки. Давно потрібно написати цю історію. І вчити цієї історії людей. Тоді буде, на честь кого перейменовувати вулиці і міста, і не буде поганих запитань. І тоді, може, головний аеропорт країни назвуть не ім’ям російського художника, сина українця і польки Казимира Малевича. А ім’ям уславленого українського авіаконструктора, росіянина за національністю, Олега Антонова.

P.S. За часів Радянського Союзу, до речі, українські історики не мали доступу до багатьох історичних архівів. Могли не те знайти. Та що там історики. У 1972 році Петро Шелест був знятий з посади першого секретаря ЦК Компартії України і відправлений начальником конструкторського бюро заводу в Підмосков’ї. За зайвий інтерес до української історії, мови тощо. Йому потім жодного разу не дозволили з’явитися в Україні.

Джерело: Деркач Олександр

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ