Олександр Деркач: Як не києм, то палицею

Олександр Деркач, бізнесмен, економіст

День Незалежності. Велике свято країни. Але воно стане по-справжньому близьким і зрозумілим кожному, коли ми всі будемо жити у квітучій і багатій країні. Жити спокійним, тихим, міщанським життям. Без зрад і перемог.

25 років тому було по-іншому. Краще, гірше, не знаю. Не було грошей, не було харчів, не було роботи. Але було те, чого, на жаль, я зараз не бачу. Була ініціатива. Кожен розраховував лише на свої сили. Ніхто не сподівався ні на Мойсея, ні на Гройсмана. Ні на манну з небес, ні на субсидію від Мінфіну. Всі були готові працювати. Брати ноги в руки і йти заробляти свою копійку. Будь-яким способом і на будь-якому місці, і ніщо не було непристойним.

Пам’ятаю як радів, продавши за 10 доларів на Республіканському стадіоні китайські годинники. Їх отримав на початку 92-го року як еквівалент зарплати на фірмі, в яку  потрапив працювати після розвалу комсомолу. Я тоді зрозумів, що з мене вийдуть люди. Мені було 32, за душею не було нічого. Але була впевненість у собі й бажання рухатись уперед.

Всі трудились там, де вдавалось, а не там, де хотілось. Всі вчились і перенавчались: і колишні вчителі, і колишні інженери, і колишні «комсомольці». І з дня на день ставало трішки легше. І країна змінювалась. Сьогодні у нас теж нема іншого виходу. Давайте самі себе витягувати з болота. Кожен особисто, а не всі разом.

Щастя вам усім та оптимізму!

А тепер – по-суті. Свято завершилось. Посол ЄС Ян Томбінський зазначив: поки не буде запроваджене е-декларування, про скасування безвізу не варто клопотатись. Попросив не засмучуватись. І ще згадав про якусь групу громадян. Які, за його словами, цього не хочуть і тримають у заручниках всю країну.

А ще натякнув, що «запроваджувати» е-декларування буде не якийсь держспец, а саме вони. Ті, хто вирішує, як із тубільцями бути: або дзеркальця їм дарувати, або по задниці надавати.

Я не знаю, як там усе буде. Але згадав старий анекдот. В тему. Про американця, француза і українця, які потрапили до канібалів. Умова: або платиш 1000 баксів, або жереш кілограм солі, або все плем’я тебе любить в одне місце. А ні, так відразу на борщ.

Американець заплатив гроші і щасливо відбув на батьківщину. Француз вибрав любов, і теж собі поїхав. Наш каже: «Буду їсти сіль». З’їв півкіло. Далі передумав: «Ні, більше не можу, любіть мене усім племенем, потерплю». На половині процесу зважився остаточно: «Стоп, все болить, сил уже нема. Плачу гроші, тягніть уже вашу пирогу».

Питання: коневі зрозуміло, що як не києм, то палицею, а дотиснуть із цими деклараціями. Так навіщо завжди починати зі солі?

Джерело: Олександр Деркач

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ