Олександр Кочетков: Абромавичус — лише інструмент. Але чий?

Олександр Кочетков, політолог
Олександр Кочетков, політичний експерт

Четверо міністрів із п’яти, що написали заяви про відставку, забрали їх назад.

Агропромисловий Олексій Павленко взагалі переплюнув усіх, оскільки проігнорував настійну вимогу фракції «Самопомочі», яка, власне, й завела його в міністри. У цивілізованому світі суспільно-політична кар’єра такого міністра-зрадника була би завершена раз і назавжди. Подивимося, як у нас.

А ось Айварас Абромавичус, який і став спусковим гачком нинішньої урядової кризи, своє заявb не відкликав. Хоча рівень умовлянь з боку Порошенка-Яценюка, яким треба терміново продемонструвати Заходу гармонію у владі, був безпрецедентний: і волання, і обіцянки, й стимули.

Але Абромавичус приліг про людське око на лікарняний і уперся всерйоз. Що наводить на думки.

Ще один характерний момент. За моєю інформацією, особисто Ігор Кононенко не продавлював призначення у МЕРТ громадянина Пінькаса. Тут претензії, радше, до глави Адміністрації президента Бориса Ложкіна. А ось до Кононенка в даному конкретному випадку — ні. Саме тому він так і рветься пройти разом із Абромавичусом детектор брехні. Що, зрозуміло, не знімає з Кононенка претензій у тій біді, якою він займається в інтересах свого давнього друга і старшого партнера.

Однак Абромавичус назвав саме Кононенка. Випадковостей і забудькуватості в таких справах не буває.

Усе в сукупності свідчить про те, що Сполучені Штати втомилися від того, що президент Петро Порошенко тривіально «валяє дурника», й вирішили відправити предметніший меседж. Щоби він засвоїв: США довше терпіти його ухиляння і переведення стрілок не мають наміру.

Мені доводилося стикатися з подібними спецопераціями американців. Абромавичус у такому розкладі — лише інструмент, формальний ініціатор ситуації, в якій Порошенко змушений буде зрозуміти — наскільки примарна його влада, якою він так упивається.
Доки Штати не вирішать, що їхній меседж засвоєний, міністр буде впиратися.

Переконаний, що Петро Олексійович заляже на час, але все одно не зверне зі свого фатального шляху президента-комерсанта. А терпіння у наших західних партнерів не безмежне. І врешті-решт він дограється — що від нас відвернуться, як від божевільних.

Це означає, що не ми, послідовно виступаючи проти принизливого і не діючого «Мінського договорняка», ставимо Україну на межу повномасштабної війни, як лякає президент. А саме він —у свій патологічної жадібності й тупій упертості — ризикує залишити Україну наодинці з агресивною недоімперією.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ