Олександр Кочетков: Нобелівська премія для Порошенка й Путіна

Олександр Кочетков, політолог
Олександр Кочетков, політолог

Не міг зрозуміти, чому Петро Олексійович просто дуріє, аби протиснути через Раду горезвісні зміни до Конституції «про особливий статус окупованого Донбасу».

Оголошено загальний депутатський збір — хоч хворими, хоч мертвими, але всіх під купол! Своїх — БППшних і «Нарфронтних» — ламають через коліно, погрожуючи компроматом і посадити поруч із Корбаном.

Навіть Корбана обіцяють випустити, але тільки якщо «гасконці» всі за одного візьмуть участь у нарузі над Основним Законом. Угода гнила, бо Геннадія потім знову запроторять — за куріння на зупинці у складі злочинної групи.

Але укропівцям із Ігорем Коломойським видніше.

Фракції Юлії Тимошенко пропонують посади. Дрібних по три. Але багато. А їй потрібна лише одна — але більша, по п’ять. Але завтра. Загалом, тяжкий випадок.

А от чужих приманюють баксом. Кажуть, на Олега Ляшка боляче дивитися: захлинається слиною. Але начебто вирішив радикально піднімати ставки до останнього.

На предметні переговори поки що не йде лише «Самопоміч». Хоча не зрозуміло, скільки вона ще витримає таку масовану облогу.

«Опоблок» аж булькає від щастя: все повернулося. Вони знову при справі та при баблі. Загалом — усі ті самі гнилі варіанти, що і за пізнього Леоніда Кучми і раннього Януковича.

Російський листоноша Пєчкін… тьху ти! — Гризлов просемафорив наступне: спочатку ви нам — зміни до Конституції, амністію бойовиків і вибори на Донбасі, які Україна визнає. А потім ми вам — подумаємо про видачу заручників (Надія Савченко, Олег Сенцов та інші), виведення військ і повернення кордону. Але це якщо з Росії знімуть санкції. Та й узагалі…

Одне слово, точнісінько, як грався Остап Ібрагімович у Ялті зі стільцями. Стільці вранці — а гроші ввечері.

Про Крим, до речі, листоноша не заїкався. Хіба що про готовність купувати у нас електрику. Але ми це й так знаємо.

Виходить, що від такої щедрої пропозиції голова у президента Петра Порошенка закрутитися не могла. І зовсім не зрозуміло, чого він так люто старається. Так, Захід тисне його міцно — лише уявіть собі пончик, на який сів незадоволений слон. Заходу треба нашу донбаську трагедію пригасити якнайшвидше і зайнятися власними біженцями, що для них є мільйонократно важливішим.

Однак Петро Олексійович очевидно старається не лише від страху, а й користі заради. Та якої?

І тут мені нашептали, що якщо з виконанням Мінська-2 зростеться, то всі учасники будуть висунуті на Нобелівську премію миру. Так-так-так: і стурбовані Ангела Меркель з Франсуа Олландом, і агресор Путін, і, повідно, терпила Порошенко. Євросоюз підтримає, а там вже як Шведська академія вирішить.

Зрозуміло, що Петро Олексійович пихатий до неподобства, але ж не до такої міри?

А фокус у тому, що до його Нобелівки додається бонус: посада якого-небудь єврочиновника плюс амністія капіталів плюс імунітет від можливого кримінального переслідування. Джек-пот!

І оцей бонус — саме те, що змушує президента Порошенка плювати на всілякі там національні суверенітети укупі з територіальними цілісностями і домагатися результативного голосування щодо Конституції за всяку ціну. Та за такий бонус він і без премії розстарається!

Як не сумно, має шанси. Але в такому випадку в нас усіх — шансів жодних.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ