Олександр Мирний: Стояння на голові в українському суспільстві

Олександр Мирний, політик
Олександр Мирний, політик

Стояння на голові. В усьому світі прекрасно розуміють, хто такий чиновник або держслужбовець. Це особи, які не виробляють національний продукт, не створюють доданої вартості, не забезпечують новими робочими місцями людей, не будують заводи, не є локомотивом прогресу. У них є чітко визначена функція. Забезпечувати дотримання правил, визначених суспільством, та підтримувати роботу бюрократичної машини зі швидкістю, яка більш-менш задовольнятиме соціум. І, за великим рахунком, все!

За це держава пропонує стабільне поступове протягом служби зростання як соціального статусу, так і грошового забезпечення. Тому, в нормальних країнах, в чиновники йдуть люди не амбіційні, достатньо посередніх здібностей, яким ближче теза про «синицю в руках». «Журавля в небі» ловлять інші, ті, хто не боїться ризику та болючих невдач. Відповідне і ставлення суспільства до цих категорій. До перших – спокійно-співчуваюче, до других – захопливо-заздрісне.

В Україні все навпаки. Ті, хто готові ризикувати, вкладати останнє, клято працювати цілодобово, аби досягти успіху та чесно заробляти, з точки зору влади та великої частини суспільства «лохи». Інша справа – чиновник. Династії суддів, прокурорів, міліціонерів давно нікого не дивують. Двадцятирічні діти «шановних батьків» на серйозних державних посадах сприймаються більшістю як належне. Влада з усіх сил намагається переконати ( і, на мій погляд, досить успішно ) людей, що саме чиновник – головна рушійна сила країни. Чиновник ремонтує дороги, чиновник водить поїзди, чиновник пече хліб, чиновник ночей не спить, аби «прості люди» жили краще. Мабуть тому уряд Гройсмана зняв будь-які обмеження на зарплати та матеріальне забезпечення українського чиновника, а парламент, відмовляючись підняти мінімальні зарплату та пенсію, в той же час збільшує зарплати суддям до сотень тисяч гривень.

От тільки чомусь, чим більше за нас піклується чиновник, тим гірше ми живемо. Може пора дати їм можливість менше за нас переживати? Хай відпочинуть трохи від нас, бідолахи. А ми вже якось самі спробуємо стати на ноги. Згодні?

Джерело: Олександр Мирний

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ