Речник «Правого сектора», бард

Олексій Бик: Чому «Правий сектор» згортає енергетичну блокаду Криму

Бик3
Речник «Правого сектора» Олексій Бик із побратимами на Чонгарі під час блокади Криму

Можна довго розмірковувати, чи варто було «Правому сектору» виходити з «Кримського майдану», а чи ні. Однак нікуди подітися від факту, що в ситуації, яка склалася, такі дії були єдиним способом втримати цю ситуацію під контролем.

Меджліс кримсько-татарського народу без узгодження з нами, і навіть не повідомивши нас про це, домовився з Порошенком про відновлення електропостачання на завод «Кримський титан», що належить Фірташу. У Порошенка мотив очевидний: він давно і послідовно відстоює інтереси Фірташа в Україні — не даремно ж свого часу вони цілу добу радилися про щось у Відні. А крім того — увесь минулий рік Порошенко успішно й вигідно торгував з «вільною економічною зоною» Кримом.

Що стосується мотивів лідерів кримсько-татарського народу — за поясненнями такого вчинку слід звертатися до них самих. Деякі з цих пояснень ми вже почули, однак особисто для мене вони є малопереконливими і, м’яко кажучи, спірними з морально-етичної точки зору.

Вчинок Меджлісу, перш за все, є неповагою до партнерів по блокаді. Ми разом перекривали дороги, разом працювали на блокпостах, разом зупиняли силовиків, ризикуючи здоров’ям і особистою свободою. І раптом оте «разом» вилилося у такий собі підленький «договорняк» поза нашими спинами.

Уже одного цього було б досить для того, щоб вийти з акції. Ми не хлопчики на побігеньках, не статисти і договорняки не сприймаємо. Більше того, якби ми мовчки проковтнули цей «подарунок» – це завдало б непоправної шкоди нашій репутації, бо свідчило б про нашу безпринципність.

Продовжувати роботу в умовах відсутності реального впливу на ухвалення стратегічних рішень чи хоча б доступу до інформації про подальші плани — означає ризикувати своїми людьми. Бо сьогодні Меджліс домовився з Порошенком (а той з Фірташем), а завтра, не дай Боже, він підставить нас під ментовські кийки чи взагалі під російські кулі. І навіть якщо така можливість є мізерною — наші командири були б поганими командирами, якби її не враховували.

Так само ми опинилися в ситуації, коли спільні шляхи та цілі з кримськими татарами (як це було на початку блокади) скінчилися. Ми досі стоїмо на позиції, що блокада є початковим етапом повернення Криму до складу України, а Українська Самостійна Соборна Держава є нашою програмною метою. Однак віднедавна видається, що Меджліс більше не хоче повертати Крим. Що змінилося з того часу, коли Джемілев, Чубаров та Іслямов були готові боротися і говорили чи не тими самими словами, що я зараз? Варто спитати в них самих. І в Порошенка. Ми, повторюся, досі прийнятного пояснення не маємо.

Відтак «Правий сектор» опинився у ситуації, коли на кордоні з окупованим Кримом у нас не лишилося реальних союзників, окрім нечисленних (будемо відверті!) побратимів з інших добровольчих батальйонів. Ми не маємо власних джерел фінансування свого перебування тут. Ми не беремо бабло в олігархів, як дехто. Наші власні ресурси, повірте, більш ніж скромні. А витрати з організації роботи блокпостів шалені.

Лише один об’їзд усіх блокпостів — це близько 300 км жахливої дороги. А такі об’їзди потрібні щодня, іноді — двічі та частіше, залежно від ситуації, і часто не одним автомобілем. І ще ж працюють оперативні групи, розвідка, медики, генератори і т.д. І люди на ротацію їдуть з усієї України — як накажете їм спрямовувати автотранспорт? Тепер уявіть собі, скільки коштуватиме одне лише пальне для такої операції на 78 днів (саме стільки ПС брав участь у блокаді). І вам стане зрозуміло, що розраховувати в цьому питанні ми можемо або на партнерів по блокаді, або на український народ.

А як щодо «вбитих» на цих дорогах машин? У нас бували моменти, коли одночасно 4-5 одиниць нашого транспорту з поломками різного ступеню складності й вартості ремонту стояли на СТО. І список витрат не обмежується лише цим. Їжа, теплий одяг, зв’язок – потрібно практично все.

Ми безмежно вдячні українцям за підтримку наших дій, зокрема й фінансову, однак якби ми існували виключно на добровільні пожертви в нинішніх масштабах — блокада б закінчилася вже за тиждень-два. На жаль, ми так і не спромоглися вийти на автономне забезпечення бійців ПС за рахунок одних лише волонтерів та пожертв. Тому від самого початку на блокаді був чіткий розподіл: ПС виконує бойові функції, а кримські татари — господарські. І в ситуації, що склалася, ми більше не можемо розраховувати на забезпечення наших (повірте – досить скромних, фактично спартанських) потреб з ресурсів кримських татар.

Але проблема не лише у фінансовах. Якщо ми всупереч рішенню Меджлісу будемо продовжувати, скажімо, блокування опор ЛЕП — може статися так, що наступного разу розблоковувати лінії прийде не Нацгвардія, а самі кримські татари. Чи справді ви хочете, щоб бойові підрозділи ПС, які пройшли війну, вступали у силове протистояння не з окупантами чи міліцією, а з цивільними, які йтимуть під українськими прапорами? Російське «геббельс-ТБ» буде щасливе показати таку картинку в новинах, можете не сумніватися.

Що ж стосується «чонгарських бобрів», які теоретично могли б автономно продовжувати енергоблокаду, перегризаючи все нові й нові ЛЕП — повірте, якщо таке спало на думку багатьом пересічним українцям, то точно прийшла в голову і працівникам СБУ та МВС. І усі запобіжні заходи, я переконаний, ці силові структури вже здійснили. Це лише з дивану легко плюватися в екран комп’ютера, вимагаючи «валити інші опори по кілька штук і в різних місцях». Складність і небезпека таких дій надзвичайні, запобігти їм досить легко, а ефект нетривалий та вимагає політичної підтримки.

Як би прикро це не звучало, «Кримський майдан» так і не зміг перетворитися на масову акцію. Я переконаний: якби на кордоні з окупованим півостровом стояли хоча б 10-20 тис. людей — смішна кількість за мірками Майдану дворічної давнини — ніхто б не ризикнув мутити жодні договорняки.

У сухому залишку: щоб задовольнити незадоволених, нам залишається хіба прив’язатися до стовпів опор з гранатою в руці та гаслом «безумство та відвага» на вустах. Не те що в наших лавах не знайшлося б таких відчайдухів, але Провід НВР ПС ніколи не дасть нашим хлопцям такого наказу. Хоча б тому, що єдиний наш стратегічний ресурс, який не має ціни, але важить більше за будь-що, — це ідея, честь і побратими.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ