Павло Белянський: Як почистити апельсин солдату без руки

Павло Белянський, блогер
Павло Паштет Белянський, блогер

У Дніпропетровську війна ближче, ніж у Києві.

Хоч так само дзвенять трамваї. І мами неспішно штовхають коляски з дітьми по квітучому бульвару. І вночі біля ресторанів повно машин.

А війна відчувається ближче. Так за парканом відчуваєш злого собаку. Ще не побачив таблички на воротах із попередженням, ще не брязкнув, розтягуючись, ланцюг, а ти вже вловив запах злісної небезпеки.

У магазині поруч з лікарнею Мечникова боєць в новому пікселі розплачується за пляшку мінералки й апельсини. Лівий рукав його кітеля порожній. Боєць однією рукою розстібає рюкзак, дістає гаманець, простягає його продавщиці. Та звично вискубує купюри, монети на здачу згортає в бічну кишеньку.

— Давай, — каже продавщиця, — я тобі хоч апельсин почищу, допоможу.

Боєць посміхається, хитає головою, ховає в рюкзак гаманець і покупки.

— У мене є спеціально навчений ніж. Він помічник кращий за всіх.

По парку, мокрому після дощу, йдуть тато і дочка. У тата коротка стрижка і засмагла цегляна шия. Доньці років шість, вона поважно несе кольорову парасольку.

Вони тримаються за руки, розглядають дощових черв’яків у каламутній калюжі, рахують кульбаби в овальній клумбі. У тата дзвонить телефон. Він коротко відповідає, потім передає трубку дочці.

— Так, мамочко, — каже дочка. — Так, все чудово. Ні, у нас дощик не йде. Тато говорить, що йдуть солдати. А дощик капає.

Дороги такі ж, як у Києві — назви інші, ями ті самі.

Таксі черговий раз потрапляє колесом у яму. Водій кривиться, як від зубного болю, лається одними губами, зітхає.

— Дороги у вас, звісно, — кажу йому зі співчуттям.

— А що ви хочете? — відгукується водій, знову зітхає, спритно об’їжджає чергову яму. — Війна…

Джерело: Павло Паштет Белянський

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ