Павло Белянський: Чим Україна шокувала китайця

Павло Белянський, блогер
Павло Белянський, блогер

Був він за два метри зросту, усміхнений і чорнявий. Звали його Лі, й був він китайцем.

У 2000-му році за ґрантом від свого уряду він прилетів до України з далекого Китаю вчитися в Київському інституті фізкультури та грати в баскетбол. Збирали його всім селом, скидалися на квиток і на стипендію, на спортивну форму та на житло.

А знанням мови Лі почав перейматися заздалегідь.

Мудро розсудивши, що раз їде він до України, то й мову йому варто вчити яку? Правильно, українську. Лі обклався підручниками й до моменту відльоту вже міг більш-менш стерпно говорити.

Від Бориспільського аеропорту до центрального Київського залізничного вокзалу Лі доїхав автобусом, за принципом «всі побігли, і я побіг». Тобто, пасажири рейсу пішли до автобусу, і Лі за ними. Мовчки оплатив проїзд і поїхав, з цікавістю розглядаючи за вікном нову для себе країну.

А на площі перед залізничним вокзалом ситуація ускладнилася.

—  Будь ласка, — запитав двометровий китаєць у тітки-зазивали з табличкою «житло недорого» на грудях. — Як потрапити до Інституту фізкультури?

— Физкультуры? Это на Олимпийской, кажется, ага, на Олимпийской, — затараторила тітка. – Садишься на метро, пересядешь с красной линии на синюю, а там спросишь.

— Крас-ной-на-сі-ню-ю? — здивувався Лі. — Я вас не розумію.

— Да чего тут понимать-то, — озвалась інша тітка, теж із табличкою, лише в руках. – Вон двери. Туда идешь. Едешь по красной ветке до пересадки на синюю ветку метро, пересаживаешься. Там спрашиваешь.

— Там-спра-ши-ва-єш? — ще більше здивувався Лі.

— Спрашиваешь, ну, — подключилась до роботи з іноземним гостем третя тітка. – У нас спросил, и там спросишь. Люди тебе подскажут, в какую сторону ехать.

— Под-ска-жут? — Лі здивувався остаточно і схвильовано роззирнувся по боках. — Тут говорить хтось українською мовою?

Лі довго ще розповідав цю історію. Як люди ніяк не могли зрозуміти, що він не розмовляє по-російськи, і як швидко перейшли на українську.

І ще дивувався, усі п’ять років навчання.

Дивувався, як багато російської мови в неросійській країні. Дивувався, навіщо він шукав і виписував книжки з української мови, а потім тяжко вчився за ними, якщо можна було брати уроки російської у чайній крамниці в сусіда. І ще тому, як легко можуть в Україні спілкуватися двоє людей, одне  російською, а інше українською. І здається, навіть не помічати, що розмовляють вони різними мовами.

Про Лі мені розповів випускник того самого інституту, колишній баскетболіст і киянин:

— Я йому в роздягальні завжди при зустрічі: «Лі, як справи?»

—  А він?

—  А він що. Все, каже, за*бісь…

Джерело: Павел Паштет Белянский

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ