Петро Олещук: Про «мовне питання», або як змусити РФ відчепитися

Політолог Петро Олещук
Політолог Петро Олещук

Щодо «мовного питання». Як ви думаєте, чому Росія веде війну проти України? От чому? Я не про формальний привід, а про глибинні причини? Відповідь дуже проста. Аби повернути Україну у лоно власної імперії.

Але навіщо Україна Кремлю, що у нас аж вже такого цінного? І тут відповідь проста – люди. Не вистачає у імперії, що помирає «людішек», мало у них «кріпаків», а скоро – буде ще менше. А гарматне м’ясо потрібне. Раби на заводах – потрібні. Привілейовані кріпаки, що добувають вуглеводні – теж потрібні. І все це є в Україні.

Чому саме Україна? Бо Україна – найбільша за кількістю населення «російськомовна» країна світу, після самої Росії. Вони вважають, що нас легко перетравити, асимілювати, і поширеність російської мови у нас лише підкріплює цю думку. Для Кремля українці – це ті ж «росіяни», але «трохи зіпсовані» західною пропагандою. Але це нічого – репресивний апарат все виправить, школа та церква – закріплять результат. Оскільки наявність належної кількості «рабів» – питання виживання імперії, то і від України вони не відчепляться, допоки хтось не програє, або зникне.

Для України є два варіанти:
– Капітулювати та влитися у «руській мір». В принципі, для когось він може бути непоганим. На перших етапах життєвий рівень може вирости. Стріляти перестануть. Звісно, доведеться відмовитись від ідентичності, але це для декого – цілком нормальна плата.
– Вибороти незалежність, для чого необхідно домогтися від Росії визнання нашої окремішності. Росія відчепиться від нас у той момент, коли зрозуміє, що «перетравити» нас не вийде. Лише тоді, і не хвилиною раніше.

Звісно, можна за це воювати десятиліттями (а саме війна на десятиліття, очевидно, нас і чекає), але мені особисто видається, що вивчити українську – все ж набагато простіше, аніж десятиліттями сидіти в окопах та втрачати найкращих громадян.
При цьому, проти російської мови та її вивчення особисто я нічого не маю. Як і проти будь-яких інших. І проти збереження власної ідентичності громадянами України – ким би вони себе не вважали.

Але мовне питання у нас не може бути вирішене саме як мовне питання, а не політичне, допоки поруч із нами – Російська імперія. Нам треба довести свою окремішність, інакшість та непридатність до асиміляції – це найпростіший, найменш кривавий та найкоротший шлях припинення цієї клятої війни.

Ми просто повинні показати Росії, що у неї немає шансів. Так само, як колись показали свого часу всі інші народи, що змогли вийти з-під російського впливу. Звісно, відродження української – це не єдиний можливий спосіб ствердження ідентичності. Але навіщо «вигадувати велосипед», коли інструментарій вже є, і він – очевидний? Поки що ж ми – це просто ласий шматок для Кремля.

Джерело: Петро Олещук

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ