Путін та Ердоґан створюють «союз обдурених Заходом» – ІноЗМІ

Путін, Ердоґан
Ердоґан і Путін знову розпалили вогонь чоловічої дружби?

В епіцентрі уваги західних видань перебуває дивне примирення двох нещодавно ворогуючих лідерів – президента Росії Владіміра Путіна та глави Туреччини Реджепа Ердоґана. Як і чому «цар» і «султан» пішли на мирову?

«За останні десять місяців обидва президенти пройшли шлях від тісного партнерства аж до межі війни і назад. (…) І те, що врешті-решт Туреччина піддалася, пов’язане з тим, що її больовий поріг виявився нижчим за російський», – зауважують оглядачі Süddeutsche Zeitung в матеріалі, присвяченому зустрічі Путіна та Ердоґана в Санкт-Петербурзі.

В якості покарання за збитий бомбардувальник Москва зупинила туристичні чартери в Туреччину. Разом із терактами це призвело до того, що одна з галузей турецької економіки повністю зупинилася. Санкції вдарили по турецькому експорту.

З іншого боку, відносини Туреччини з західними країнами стали менш довірливими, і спроба путчу 15 липня ще сильніше поглибила прірву. Путін, у свою чергу, став першим іноземним лідером, який зателефонував Ердоґану після провалу військового перевороту.

«Однак значно вагомішою причиною для зміни тону Ердоґана може бути той факт, що після інциденту зі збитим літаком Москва почала постачати зброю курдам. Ба більше, кілька тижнів тому США та Росія зробили чергову спробу узгодження своїх дій у Сирії», – нагадують автори. Якщо американці та росіяни почнуть підтримувати курдів, які борються за незалежний Курдистан не тільки з Асадом, але й проти Туреччини, «врешті облизня піймає саме Анкара». А Ердоґан «може бути дуже гнучким, якщо чує, що ризикує опинитися в стані переможених», підсумовує Süddeutsche Zeitung.

«Ердоґан і Путін знову розпалили вогонь своєї чоловічої дружби», – так коментує те, що відбувається, Politico.

Обидва лідери усвідомили, що у них більше приводів до єдності, ніж до роз’єднаності. Тож, саме час відродити альянс, заснований на відкритій непокорі Заходу.

«Дедалі сильніше обурення Анкари Заходом дає Путіну ідеальний шанс заманити Ердоґана на свою орбіту, позначену запеклим антиамериканізмом», – пише автор.

У міру того, як Туреччина віддаляється від Заходу, Путін і Ердоґан готові сформувати альянс, заснований на «ідеології суверенних цінностей, як «союзу обдурених», укладений проти Заходу», зазначає оглядач.

У Росії та Туреччини є вагомі фінансові стимули до відновлення відносин, продовжує автор. Переговори про прокладання газопроводу «Південний потік» поновлюються, як і угода про встановлення в Туреччині атомного реактора російського виробництва.

Про двох президентів міркує і журналіст Le Figaro.

«Один мріє бути царем, другий – султаном. Рідко коли два правителя на міжнародній арені аж так схожі один на одного. Обидва – націоналісти і авторитарні правителі. Їх споріднює ностальгія за минулою славою, а їхні політичні мрії наповнені образами, що закликають до повернення втраченої могутності», – пише автор.

«Анкара і Москва мають однакову недовіру до США», – йдеться в статті. Обидві країни вважають, що Захід надає недостатнього значення їхній могутності; невдалий путч тільки посилив образу турецької влади на критику з боку Заходу з приводу репресій.

«Зустріч віч-на-віч у Санкт-Петербурзі також дозволить Ердоґану надіслати сигнал західним партнерам: тепер у нього в руках є й інші стратегічні можливості. Що ж стосується Владіміра Путіна, то він використовує кризу у відносинах Туреччини і Заходу, щоби послабити згуртованість НАТО», – вважає французька журналістка.

Але чи справді це стратегічний союз? «За їхніми схожими рисами стоїть те, що Владімір Путін і Реджеп Таїп Ердоґан – це політичні тварини, які належать до різних видів», – пише вона, нагадуючи, що Туреччина і Росія століттями ворогували і воювали одна з одною.

«Через економічні причини Анкара не має жодного інтересу в тому, щоби поривати з Європою. Але що найважливіше, Туреччина – це член НАТО», – зазначається в статті.

Автор підкреслює, що сирійська політика Росії та сирійська політика Туреччини протилежні, однак зміна воєнної ситуації в Сирії може змінити ситуацію.

«Ердоґану потрібен Путін, щоб уникнути формування курдської держави (…). Чи готовий він заради цієї поступки переглянути свою позицію щодо Башара аль-Асада? Ніхто цього не знає. Але що відомо достеменно, то це те, що Сирія буде в центрі дискусії двох правителів у Санкт-Петербурзі», – підсумовує автор.

За матеріалами InoPressa

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ