Роман Кулик: Поступка емісару армії на День Захисника України

Роман Кулик, молодший лейтенант (хорунжий) у Збройних Силах УкраїниРада міста, де у нас базовий табір, запропонувала батальйону долучитись до святкування Покрови і комбат делегував мене в оргкомітет з підготовки «заходів». Як завжди).

Мав піднесений настрій – як інакше? На Донеччині святкуватимуть Покрову – День захисника України. І нас, армію, залучають до процесу. Хто би міг подумати)

Учасників зібрали у кімнаті заступниці мера. На стільцях під стінами представники кількох рухів, мистецьких організацій, профспілок та навіть один місцевий «АТОшник». У центрі – диригуючий усіма присутніми спрут – заступниця мера пані Тамара. Жорстка, мов начальник цеху чи лави у шахті.

Налакованими нігтями тикає у кожного присутнього і командним голосом 100-го рівня нарізає завдання. Люто дивиться у мій бік:
– Ви кто?
– У даний момент – заступник командира батальйону по роботі з особовим складом, лейтенант такий-то.
– Нічєго нє поняла.
– Замполіт! – вклинився місцевий «АТОшник».
– Ааааа, ясно, Рома-замполіт! – ну ок, затаврували, натомість, бодай відклався у присутніх в пам’яті.

Кілька хвилин обговорень, де я виступаю пасивним глядачем, що намагається визначити бодай когось, хто має самостійну думку щодо Покрови й не стелиться перед Тамарою. Дарма :)

Всі боязко слухають її, одразу підтримують будь-яку, навіть абсурдну пропозицію та всім своїм виглядом гарантують готовність покласти душу й тіло для виконання завдань пані Тамари. Й**аний комсомол).

Зал фонтанує креативом:

– Давайтє організуєм марш!
– Круто! куда?
– …. к Мєморіалу Вєлікой Отєчєствєной!

– Гмм, яке ж відношення Покрова має до Другої Світової? – невинне ж запитання, а пані Тамара б’є кулаком по столу й гнівно кидає:

– Так, Роман, давайтє нє політізіровать вопрос!
– Так де ж тут політизація?)) Перегляньте указ президента про встановлення Дня Захисника України…

– Ми чіталі указ!! – реакція мов допит у інквізитора. І тут до мене дійшло, що пані Тамара сприймає мене як емісара «нової української влади», в руслі якої ці опортуністи рухаються нині.

– Вот нє надо здєсь всєх соріть, Роман! Ми должни сдєлать так, чтоби всє відєлі: армія и народ єдіни!
– Я ж тільки за, але меморіал тут просто зайвий.

У криваву борню підключається група підтримки Тамари:
– А ви не уважаєтє вєтєранов?
– Та що за… ми зараз про Покрову, а не морально застаріле «9 Травя», облиште пусті запитання.
– Значіт нє уважаєтє. Мєжду прочім благодаря ім ми жилі в мірє болєє 70-ті лєт! Нє то, что сєйчас.

– Ви зараз на що натякаєте? Такі ж фанати «вєлікой побєди» три роки тому напали на ваш рідний край.
– Ну-ну….
– Так, прєкратіть! Ми должни показать, что армія и народ єдіни!! – як мантру раз у раз повторює пані Тамара.

– Давайтє собєрьом дєтєй і на входє в ДК оні будут встрєчать учасніков марша? – бідні діти, знову припашуть у незрозумілій акції.

– А давайтє прігасім наш духовой оркєстр!
– Но он же іграєт только совєтскіє пєсні о Вєлікой отєчєствєной.. – обережно нагадує місцевий «АТОшник».
– Ну і что!? Красіво ж будєт!

Пані Тамара глибоко замислилась. Намагаючись не дивитись на мене й стиха, обережно, ніби ступаючи по краю прірви, виносить вирок:
– Нєт. Нє надо, єто із другой опєри. Нє надо оркєстра…

Fuck yeah! Ховаю посмішку, аби оточуючі не відчули радості – бо ще підуть в контратаку. Але пані Тамара все бачить:
– Роман, вот почєму ви постоянно улибаєтєсь, вродє смєьотєсь с нас?!

І дві години діалогів у тому ж руслі. Лише Світлана, молода дівчина, яка місяць тому влаштувалась в один із департаментів, підбадьорливо киває мені з іншого кутку кімнати).

За цей час у дискусії пішла низка шаблонів – як російського виробництва, так і нашого. Починаючи з ветеранів Другої Світової, закінчуючи «Єдиною країною». Спробуй після цього сказати, що масова примітивна пропаганда на основі простих слоганів неефективна. Але ж яка чудернацька дифузія зовсім різних ідеологем, втілення самого поняття маргінесу. Після зборів говоримо з місцевим «АТОшником» на вулиці:

– Роман, ви не дуже приймайтесь, тут всі колись були регіоналами.
– Ви ким були?
– А я з Народного Руху.

І таки місцевий марш обійдеться без меморіалу Другій Світовій. Така велика поступка емісару армії.

Джерело: Роман Кулик

 

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ