Роман Кулик: Я — за превентивний антикорупційний терор

Роман Кулик, молодший лейтенант (хорунжий) у Збройих Силах України
Роман Кулик, молодший лейтенант (хорунжий) у Збройих Силах України

Що радує — епос із Айварасом Абромавичусом вприснув у нашу закатану в бетон секретності політику дрібку відвертости й того дефіцитного товару, про який здавна заведено кричати на всіх трьох Майданах — публічності.

Можна мріяти про тенденцію, за якої аналогічні камінг-аути летітимуть від кожного чиновника, до якого підійде напищений хрін із «рекомендаціями згори»/вказівками/пропозиціями чи спробами перешкоджати законному виконанню обов’язків.

Замість переговорів, сподівань на допомогу «боса» — прізвища, умови чи навіть запис розмови — все-все на фейсбук/прес-конференцю з подальшим переміщенням на стіл директору НАБУ. Хай уже фахівці бюро/журналісти-розслідувачі розбираються у фактажі. Чи мав місце склад злочину, чи ж посадовець надто серйозно сприйняв жарт чергового Кононенка ).

Скільки наполеонівських планів і розрахунків ламала б така модель реакції.

Уявіть цю казкову атмосферу антикорупційного превентивного терору і жернова публічних скандалів — скільки рішал помножили би себе на нуль чи втратили шмат життя на допитах у ГПУ ).

Наші еліти звикли юзати публічність як останній козир — коли опоненти припирають до стінки і лишається лише зіграти на настроях натовпу, щоб зберегти посаду чи вплив. А тут новітній дамоклів меч — кожен умовний Мартиненко боятиметься відкрити стрічку фб і побачити там своє прізвище.

Пекло і травля бацил корупції — дайте хоч тут помріяти.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ