Роман Маселко: Про участь громадськості у доборі суддів та про досвід інших країн

Роман Маселко, адвокат Небесної сотні і Автомайдану
Роман Маселко, адвокат Небесної сотні і Автомайдану

Одним із здобутків судової реформи є «допуск» громадськості до процедур добору суддів. Для цього створюється Громадська рада доброчесності, яка зможе збирати інформацію про кандидата на суддю та робити висновок про його доброчесність. Цей висновок потрапляє в досьє кандидата.

На цьому повноваження Ради закінчуються. ЖОДНОГО правового значення цей висновок не має і кандидат з негативним висновком може без будь-яких спеціальних правил бути призначений суддею.

Як на мене, говорити про справжню участь громадськості у доборі суддів можна було б лише, якщо її представники стали повноцінними членами Вищої кваліфікаційної комісії чи Вищої ради правосуддя. Але це питання навіть не обговорювалось.  Більше того, мені не раз доводилось чути, що створення Громадської ради доброчесності та надання їй права готувати висновки є УНІКАЛЬНИМ досвідом і таких ШИРОКИХ прав не має громадськість жодної іншої країни.

Дійсно, у багатьох країнах зі зрілою демократією і сталими правовими традиціями, де судді користуються високою довірою, участь громадськості є обмеженою. Але навіть у таких країнах процедури добору суддів стають все більш прозорими, а участь «звичайних громадян» все більшою.

Щоби не бути голослівним наведу цитату з дослідження досвіду інших країн, яке проведене за підтримки координатора проектів ОБСЄ в Україні Інститутом прикладних гуманітарних досліджень (Буроменський М.В., д.ю.н., проф., Сердюк О.В. д.ю.н., проф.).

«Залучення (в різних масштабах та організаційних формах) представників громадськості до процесу відбору поступово визнається у якості одного з міжнародних стандартів процедури відбору суддів. Особливо відчутним це є країнах, де в останні 10 років відбуваються системні зміни практики формування складу Верховного Суду. В тих випадках, де такі реформи лише декларуються як стратегічне завдання, ситуація є іншою».

У дослідженні вказуються країни, де громадськість є повноцінним членом органів, які здійснюють відбір суддів:

– Молдова: добором займається спеціальний Відбірковий комітет, що складається з 7 членів, з яких 4 – судді і 3 – представники громадянського суспільства (http://lex.justice.md/ru/344722/).

– Швеція: основним органом відбору суддів є Комітет з висування суддів, який складається з 10 осіб: п’ять суддів (обраних самими суддями); адвокат (обирається спілкою адвокатів); два юристи загальної практики; два представники громадськості (laycitizens) (http://www.riksdagen.se/…/the-instrument-of-government-2015…).

– Норвегія: органом відбору суддів є Рада з призначення суддів, яка складається з 7 осіб: трьох суддів, одного адвоката, одного професійного юриста на державній службі та двох представників громадськості. Членів ради і голову призначає Король. (https://www.domstol.no/…/courts-of-justice-act-english-tran…)

– Данія: адміністрування відбору суддів та ухвалення основних рішень здійснює Рада з призначення суддів, яка складається з 6 осіб: суддя ВС; суддя регіонального (апеляційного) суду; суддя місцевого суду; один адвокат та два представники громадськості, які не входять до виборних органів (парламенту чи місцевого органу).

Показово, що в скандинавських країнах, які є найуспішнішими в плані соціальних гарантій та рівня життя громадян саме нещодавно провели судову реформу, завдяки якій громадськість отримала реальний вплив на процедури підбору суддів. Це дійсно свідчить про вироблення нового якісного стандарту добору суддів.

Тому, на жаль, жодних широких та унікальних повноважень громадськості, які йдуть врозріз з міжнародною практикою, у нас немає. Більше того, ми унікальні у тому, що так потребуючи відновлення довіри у суспільства до суддів, ми надаємо громадськості мінімальні права, а суддям – максимальні.

Сподіваюсь Верховна Рада це розуміє, врахує під час ухвалення закону про Вищу раду правосуддя, надасть висновкам Громадської ради доброчесності юридичного значення і тим самим дасть хоча б якусь гарантію, що голос громадськості буде почутий. Інакше нам знову залишать лише вулиці та Майдан.

Разом з тим, цей пост не означає, що Раду доброчесності не варто формувати. Якраз навпаки її у будь-якому випадку потрібно сформувати та зробити максимально авторитетною і сильною.

Джерело: Roman Maselko

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ