Ростислав Мартинюк: Ностальгія за україномовним мєнтом

Ростислав Мартинюк, журналіст
Ростислав Мартинюк, журналіст

Не можу себе збудити на кпини про «мєнтовський мітинг». Може тому, шо знаю: у тому темному, одноманітному зібранні панувала проста українська мова. І оті преславуті мєнти – то був один із нечисленних київських «прошарків» (разом з будівельниками, медсестрами і виховательками дитячих садків), які завжди багато і невимушено говорили по-українськи. І помітно дисонували у синьо-жовтій столиці, яка вже давно зняла труси українськочесті зі словами «какайа-разніца-на-фронтє-рускоязичниє-рєбята» (на фронті їх самих, звісно, ніколи не було).

І от тепер ці украіноязичні мєнти на вулиці. Які неграмотною, але українською мовою заповнювали паскудні протоколи. Які говорили тими безпомильно впізнаваними інтонаціями своїх сільських матерів, котрі на зорі 1990-х випровадили оцих Сашок і Віть з недоголодомореного села В ГОРОД.

І то був єдиний швидкий ліфт для сільського хлопця в той город – ота мєнтовка. Ота охранка совєцкой Украіни. Оті обідрані конторки, куди найняв охороняти себе метушливий рускоязичний Київ. І от ці мєнти-репатріанти, вони не мали шансів на повернення додому – в грязюку, ларки і алкоголізм. Ні шагу назад!

Тому із священним цинізмом вони працювали на кацапський Київ. Із священним цинізмом кришували хвойд, наркоту і гральний бізнес – і от саме ці три стовпи мєнтовських заробітків ніколи не бруднили уста «суржиком». Самі мєнти чомусь не стали кацапомовними хвойдами, рускоязичними наріками, москалобухаючою пикою коло грального автомата. Продавшись СОВСЄМ, мєнти чомусь і далі говорили між собою по-українськи! Корпоративна тупість. Атавізм ублюдка із села…

Іноді я чув, як дехто по мобілці (а вони й зараз у більшості мєнтів кнопочні) називав маму-абонєнта на ВИ (останній так робив на моїй пам’яті Ющенко – але то інша історія). І от тепер ці неатестовані мєнти з белфастських ірландомовних «ґелтахтів» уперше в житті помайданили…

Ні, я не мазохіст. І не хочу, аби мене закатував у відділку украіноязичний мєнт. Але я не приймаю Київ, який зрадив українську мову, як тільки скінчився Майдан. І чомусь я чуюсь трошки мєнтом, коли чую від неатестованого сержанта просту українську мову.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ