Ростислав Мартинюк: Про ідіотський «Мінський процес»

Ростислав Мартинюк
Ростислав Мартинюк

Весь час, перечитуючи історію угод Гетьманщини з Москвою (1654, 1659, 1664 і так ще чотири рази), мучила думка: а як же це все назвати? Як виснувати отому всьому ТОЧНУ назву?

Тепер розумію, що вся історія угод Гетьманщини з Москвою – то безперервний «мінський процес». І що ВСІ гетьмани – круті й «нерозумні», сміливці й полохливці – САМЕ ТАК ставилися до тих «рад», до тих статей і угод. Як до одного ідіотського «Мінська» − розтягнутого в часі й безплідного в суті.

Весь час серед козаків був консенсус: угоди з Москвою несправедливі, тимчасові, лукаві і, в ґрунті речі, НЕМОЖЛИВІ. Неможливі між шляхетським Військом та вічно забріханою, по-особливому біснуватою Москвою. Аксіома.

Тому навіть рішення другої Ради 1659 року (оті «14 статей»), прийняте Юрієм Хмельницьким, не було підписано БІЛЬШІСТЮ генеральної старшини. Серед них – Генеральний Обозний Тимофій Носач (до речі, тесть оборонця Конотопа Григорія Гуляницького), корсунський полковник Яків Улізко та низка інших.

Суто «по-мінськи» ця старшина, з відома Гетьмана Юрія, послала підписувати черговий Переяслав … своїх канцеляристів! Таких собі Романів Безсмертних і Кучм.

Яке стійке бридання угодами з неугодоспроможними істотами!

Отже, «мінський процес» має в Європі вже 300-літню історію. А його фінал можливий тільки в один випробуваний спосіб – демонтаж Московщини. Всієї РФ. І психології «русского человєка» – душі «мінського світу».

Джерело: Ростислав Мартинюк

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ