Ростислав Мартинюк: Раз ідуть на могилу Галаки — буде війна

Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст
Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

Побував на могилі Отамана Галаки. Село Пилипча при самому біларуському кордоні: пісок, хати з мурого бревна, лукашенківське ТБ  — і няма українського.

Поруч із кладовищем «розкуркулена» хата онучки зв’язкового Отамана Галаки  — Ніни Пилипович. Її дід Дмитро, коли у селі були кацапи, співав одну пісню. Добре співав, на всі свої органні груди. Коли кацапи йшли  — співав іншої, і хлопці в радіусі кількох кілометрів були «в курсє дєла».

Всього, за підрахунками Геннадія Іванущенка, на півночі Лівобережної України діяло кілька сотень партизанських загонів чисельністю до 40 тисяч осіб. Із зв’язковими, сестрами-жалібницями, інтендантами і проч. у війну проти Лєніна-Сталіна було втягнуто не менше півмільйона людей.

А тепер увага: яка була максимальна кількість загонів офіцера НКВД СССР Сідора Ковпака? 7 тисяч осіб. Але шо ж. Аби провокувати мадяр на масові убивства цивільних  — більше й не треба.

Провокували ці нелюди й у Пилипчі. Тільки хреста їм ніхто не поставив. І не поставлять. Бо комуністи. А комуністів у хаті Ніни Пилипович усі старі називали просто  — «сабакі».

— Пабачив на вуліце сабаку, дак пашоу чераз Маврін садок, шоб із ним не вітацца, — цитує Ніна одного з родичів.

А коли весною 2014-го на могилу Галаки прийшло до сотні молодих людей, дід Воробей, 95-ти років, сказав (а він був двоюрідним небожем Отамана):

— Ну всьо, раз ідуць на магілу Галаки, значиць, будє война.

Будє, діду, будє…

Кордон з Білоруссю

Могила отамана

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ