Ростислав Мартинюк: Щоб знову наспіла свіженька Сотня Лева

Ростислав Мартинюк, журналіст
Ростислав Мартинюк, журналіст

Знав, що в Польщі є українські міста — Холм, Грубешів, Перемишль, Новий Сач, Сянок, Кросно, Ярослав, якщо хочете Люблін.

Що в Біларусі є українські міста — Берестя, Кобрин, Пінськ.

Що в Мордорі є українські міста (три з них із магдебурзьким правом) — Почеп, Мгар, Стародуб, а потім ще й Суджа, Коренів, Валуйки, Богучар, Калач, Острогозьк, Катеринодар, Грайворон, Розсош, Кантемирівка і навіть Нікольськ-Уссурійський.

Що в Румунії є українські міста — Бая-Маре, Лугош і навіть Сучава.

Але щоб у Словаччині аж 14 українських міст — ні, того не знав. Кошиці, Пряшів, Попрад, Михаловці, Ганушовці, Сніна, Гуменне, Свидник, Межилаборці, Бардіїв, Воронів,Рожемберк, Левоча, Стара Любовна.

Чи хотів би я, щоб отак хтось махнув чарівною паличкою, і всі ті міста опинилися в Україні?

Щоб у Холмі вільно мовив 95-й квартал. Щоб у маршрутці Сніна-Чернівці ригало радіо «Шансон». Щоб у Сучаві була паства Гундяєва-Березовського. Щоб у Пряшеві посади прокурорів і суддів купляли за доляри. Шоб у Лугоші був магазин «Рошен». Щоб в Отсрогозьку вчителі української школи на перервах полоскали рота від української мови.

Ні, я б того не хотів.

Але я вірю: якби бодай одне місто із тих «втрачених» було із нами в Україні, нам би пощастило перемогти цю Армію Пекла.

Як то було на Майдані 19 лютого — коли все вже вигоріло і калік поразбірали по шпиталях, з боку КМДА наспіла свіженька Сотня Лева.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ