Ростислав Мартинюк: Війна для капеланів

Ростислав Мартинюк, журналіст
Ростислав Мартинюк, журналіст

Заходиш у церковну лавку кафедрального Сумського храму — а там владика Мефодій Срібняк із широченною посмішкою.

— О, журналісти!

Владика каже, шо 36 священиків Сумської єпархії поїхали капеланами на війну. На Водохреща у найбільшому храмі Великої Писарівки вже служив НАШ митрофорний протоієрей. Готують документи на перехід ще 9-ти парафій…

Згадали з владикою Мефодієм 1990-ті. Тоді ми жили в «демократичній» РФ.

Михайло Срібняк відкривав відділення ОУР у всьому Сибіру, найбільше на Зеленому Клину. Я був у Воронежі. Згодом у Москві створили Український історичний клуб. Найперший захід у Бібліотеці української літератури — відзначення 35 років із дня загибелі Степана Бандери. Прийшли голови семи національних товариств, включно з німцями. Всі тоді були в ейфорії. ОУР ось-ось мала стати політичною партією українців — загальнофедеральною.

— Але тоді нам підсунули на голову Руденка-Десняка, — з хитринкою нагадав владика Мефодій.

За хвилю кажу:

— А потім, у 2000-х, убили трьох найактивніших голів українських громад — у Тамбові, Владивостоці та чи не в Омську…

Дивлюсь на єпископа, а він (дисонансом) радісно посміхається.

— Це боротьба! І це прекрасно, — каже він.

І я зрозумів, що так світилися лиця перших християн, які дізнавалися, шо в Римі знову замордували братів по вірі. Саме так світилися. Як у Мефодія Срібняка.

— У нас зараз живе голова Луганської «Просвіти». Отой, шо в підвалі СБУ сидів… А ось і він! – благословляє його. — Ходімте покажу вам одну ікону. Це митрополит Василій Липківський.

Двометрова парсуна висить у бабинці кафедрального храму.

— Пригадуєте, йому казали: не їдь до Харкова! Там тебе арештують. А він: «Як же я не поїду? Там моя паства…»

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ