Ростислав Мартинюк: Марк Твен не говорив по-російськи

Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст
Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

Мій гельсинський товариш Юрко Зуб закінчив перекладати есеї Вайнонена. У перервах між роботою він послухав «укрАінскоє радіо». На укрАінском язикє. Он бил поражон:

«Отруйні зерна «русскава міра» (репліка).

Як то кажуть, накипіло. Сьогодні почув по радіо, як шанований мною Микола Вересень, спілкуючись українською з україномовним співрозмовником на теми релігії, вжив для ілюстрації цитату Марка Твена «Слухи о моей смерти несколько преувеличены». Саме так, російською. Нагадаю, що і сам Вересень, і його гість розмовляли українською.

Плюс раніше я неодноразово чув, як україномовні люди цитують Франкліна Рузвельта ось так (з варіаціями): «Может быть, он и сукин сын, но это наш сукин сын». Хто не знає, може подумати — що і в Твена, і в Рузвельта велікій і маґучій був радним язиком. І вони вважали великою крамолою заговорити, наприклад, англійською.

І цікаво, що таке цитування часто чуєш від людей, яких годі запідозрити в симпатіях до русскава міра. Це вже стало ніби традицією – такоє фпєчатлєніє, що це в багатьох на автоматі виходить. І не тільки в людей старшого віку (це ще можна пояснити спадком Совєтського Союзу) — а й у молодих, які майже все свідоме життя прожили в нєзавісімай Украинє. Дивина та й годі.

Як чудово це все лягає в концепцію русскава міра, в якому украінскій язик має лише вспамаґательноє значєніє!

Вторинність української мови на підсвідомому рівні! Ну, я би ще зрозумів — якби то були такі афористичні цитати, які важко перекласти українською без істотних втрат. Але ж це не той випадок – обидві ці фрази можна вмить елементарно перекласти, було б бажання.

Так ф чьом же дєло? Невже оці зерна малоросійщини і меншовартості настільки вкоренилися у підсвідомості? Невже теорії про недолугість і вторинність української мови мають аж настільки широкую целєвую аудіторію?

У цей самий ряд можна паставіть і те, як дехто полюбляє й досі казати й писати «Хельсінкі». Хоч правописна норма змінилася ще на початку 90-х на користь Гельсінкі (ще краще було б Гельсинкі, але то вже атдєльний разґавор).

А скільки разів доводиться чути й читати: як виключення (замість як виняток), дякуючи чомусь (завдяки), не дивлячись на щось (незважаючи), учбовий (навчальний), договір (угода), кращий (у тих випадках, коли має бути — найкращий), користуватися популярністю (мати популярність), приймати участь (брати), підняти питання (порушити), зіштовхуватися з труднощами (стикатися), невід’ємна частина (невіддільна), наробки (напрацювання), залишає бажати кращого (аж ніяк не найкраще), чисельний склад (кількісний), протиріччя (суперечність), показання (свідчення)…

Усього Інтернету не вистачить, штоби привєсті полний спісак.

Але тут хоч можна знайти пояснення: люди просто свого часу недовчили українську. Натомість, добровільна відмова адекватних і освічених українців від українського цитування на користь російського – якийсь унікальний мазохізм, гідний пильної уваги фахівців.

Це приблизно те саме, що перепилювати гілку, на якій сидиш, і водночас розмальовувати її синьо-жовтими фарбами.

Тільки не кажіть мені, будьте ласкаві, — що зараз війна і взагалі є купа інших, значно важливіших проблем, а тому мовні питання не на часі. З таким мисленням вони ніколи не будуть на часі».

Юрко Зуб — уже класик літературного перекладацького цеху. За 15 років самостійно створив цілу бібліотеку класичної фінської літератури українською мовою. Алексиси Ківі, Валтарі, Паасилінна, навіть Готакайнен. Завдяки своєрідній харизмі Юрка (цілком фінської — хто знає) фінська література збагатилася купою сюжетів про Україну.

Особливо цікавий Вайнонен, із есеями про Україну. У нього ми — країна без майбутнього й минулого. Живемо тут і тепер, як досконалі воїни та правдиві філософи. Те, що це — не так, знає покійний Марк Твен (слухі нє прєувєлічени) і живий Микола Вересень (наш сукін син).

Але ви про це нікому не кажіть…

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ