Руслан Горовий: Інваліда на візку не пустили в «Криївку»

Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник
Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник

У мене ніколи не було ілюзій стосовно стосунків між державою та інвалідами. Держава робить самий мінімум, аби не виглядати вишкварком — і все. Знаю це добре, бо сам інвалід із дитинства.

Наші міста не пристосовані для інвалідів, надто для тих, хто пересувається на візку. І що особливо противно – більшість «колясочників» уже давно махнули на це рукою. Не можеш видертися на бордюр? Ну, буває. Не влазить видана державою коляска в ліфт? Ну, таке діло. Не можеш зайти в магазин чи кафе? А чого ти туди взагалі поперся?

Но то держава. Чинуші. А оце був на вихідних із друзями у Львові й зіткнувся з іншою бідою. Зі ставленням звичайних людей.

Нас не пустили в «Криївку».

Довбоньоб із автоматом, прокричавши «гасло» й відчинивши двері, раптом побачив перед собою компанію і людину на візку. Далі суть розмови.

— Так а ви куди?

— До вас.

— Так ви ж не зможете?

— Та як не зможем? Зможем. Шось придумаємо.

— У нас вниз ступєньки.

— Ну, дайте ми ось до вас у передбанник зайдемо і глянемо — шо до чого?

— Та ніколи мені тут, мені людей розсажувать треба!

МЕНІ ЛЮДЕЙ РОЗСАЖУВАТЬ ТРЕБА, Карл.

Бійки не сталося лише тому, що Віка, яка була на візочку, мене попросила. Я стиснув зуби і, розвернувши її, поїхав геть. У нас у Львові був лише один вечір і псувати собі настрій ніхто не хотів. Хоча я особисто більше туди не ходок. Що й відображено на фото.

В усіх адекватних країнах, де я побував, ставлення до людей з обмеженими можливостями інакше. І завезуть, і допоможуть. Тим паче, шо ми не милостиню просить прийшли, а гроші витрачать.

P.S. Це не про зраду блог. Це про нас, про людей. Ми були там 27.02.2016 року. Там є камера — і все можна перевірити, кому цікаво.

Я про інше. Бачите людину, що можливо потребує допомоги, – принаймні запропонуйте.

Руслан Горовий

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ