Руслан Горовий: Країна, в якій нічого не змінилось

Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник
Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник

Казка на ніч.

– Шо там у вас, в Україні?
Роман з Толіком сиділи на ґанку, дивилися, як сідає за полем в море сонце і пили каву.
– Та шо? – Толік відпив з горнятка, – те, що й було. Воюємо. Кому війна, а кому й вода каламутна. Стільки гівна в людях поспливало, я тобі кажу.

Роман нахилився, взяв з боку сходів почату пляшку віски і плеснув собі в каву.
– Знаєш, всі наші тут, в Ірландії, ті, що давно виїхали, мали надію, що після «Помаранчевої» все зміниться.
– Ми теж так думали.
Роман, не питаючи, линув віскі в чашку товариша. Той тільки посміхнувся і відсьорбнув.
– Знаєш, у мене тут товариш є. Старший трохи. За конями наглядає. Приїхав ще ой коли на заробітки та так і лишився. Хотів і дружину з сином забирать. А потім, коли Ющенко прийшов, то рішив, що не треба пацану на чужину їхать батрачити. Віддав до Поплавського на режисера. Всі вуха прожужав, що син тепер в люди вийде, буде і актор, і режисер, і вже в якійсь масовці знявся.

Роман замовк, дістав з кишені пачку, підкурив. Зробив пару затяжок, а потім зробив ковток віскі просто з пляшки. Простягнув товаришу.
– І де син тепер?

Толік ковтнув і повернув пляшку.
– Десь в Польщі гайки крутить. Ото й увесь Поплавський.

Кілька хвилин сиділи мовчки. Сонце пірнуло в море, небо щохвилини темнішало. Толік теж витягнув з пачки цигарку і задиміли вдвох.
– Коли їдеш назад?
– Завтра ввечері літак.
– Там громада грошей назбирала для хлопців, забереш.
– Дякую.
– Та нема за шо.
– Як нема? Ну як, Ромчик, нема за шо? Вас країна все життя била межиочі. Ти ж не від гарного життя аж он куди заїхав працювати? І той твій друг? І все одно стягуєтеся, допомогаєте.
– Ну, а як? Це як в анекдоті про те, що дівчинку з села забрать можна, а от село з дівчинки ні. Ми ж попри те, що далеко, все одно почуваємося частиною свого народу. А тим більше зараз, коли війна.
– Розумію.
– А як розумієш, то нема чого базікати, відпочивай.
Роман знову ковтнув з пляшки і передав Толіку. На подвір’я опустилася ніч.

Джерело: Ruslan Gorovyi

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ