Руслан Горовий: Ще одна ніч війни

Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник
Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник

1000 і 1 ніч війни.

– Вона померла одразу. Може навіть нічого не зрозуміла.
Іван провів пальцем по фотокарточці, з якої посміхалася молода жінка в легкій літній сукні. Жінка стояла на фоні пірсу, ззаду пінилося море. Хвилястим волоссям жінки грався вітер, а вона, склавши губи «качечкою», надсилала фотографу поцілунок.
– Снаряд розірвався просто поруч з нею, коли вона стояла на зупинці. У неї не було шансів.

Іван знову торкнувся фотографії й обережно сховав її до воєнника. Марина, яка сиділа поруч з Іваном на ліжку, весь час хотіла щось сказати, однак стримувалася і лише важко дихала. Врешті вона таки спромоглася.
– Ти не мусиш відкривати мені душу, Івасю, – вона погладила його плече, потім схилилася і поцілувала в довгий шрам, – мені просто добре з тобою.
– Мені це потрібно. Минуло два роки. Ти перша жінка, яку я підпустив до себе. Ти маєш хоч трохи розуміти, чому я такий як є. – Іван розвернувся і притягнув Марину до себе, – я тому й ліз на самий передок, в самий пі**єц, щоби не думати про те, що я не зміг її захистити.

Деякий час обидва мовчали. Нічний осінній вітерець з вікна обдував їхні голі тіла. Марина дрібно задрижала.
– Я думаю, вона хотіла б, щоби ти був щасливий.
– Навряд, – Іван скривився, – навряд чи вона б хотіла, щоб я був зараз з тобою.
Жінка затихла. Деякий час навіть не дихала.
– Пробач, я не це мала на увазі.
– Тсс, – Іван приклав палець до її губ, – то я не правий. Все добре. Просто вона дуже любила життя. Життя… І мене. А я її.
– Мабуть я піду, – Марина зробила спробу піднятися з ліжка, однак Іван притримав її за плечі.
– Не йди від мене. Пробач. Життя таке коротке. Просто я дуже боюся стосунків. Боюся знову втратить.
– Ми всі колись помремо.
– Ні.
– Що ні?
– Ти ніколи не помреш.
Знов деякий час було чутно лише вітерець.
– Ти знаєш, що означає ця фраза? – Марина сумно посміхнулася.
Іван деякий час мовчав і нарешті видавив з себе.
– Так.
Марина нахилилася і поцілувала Івана в губи.
– Я теж тебе люблю. Дуже.

Авторська стилістика збережена.

Джерело: Ruslan Gorovyi

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ