Руслан Горовий: Спогади про гру в лікарів

Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник
Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник

Казка на ніч. Я не знаю, як у вас, а я найкрутішого з лікарів у своєму житті зустрів ще у дитинстві. Це було в дитячому садку та її звали Яна. Я й досі вдячний пишнотілій виховательниці, яка додумалася покласти нас з Яною поруч на ліжка другого поверху. І хоча номінально нас відділяв невеличкий бортик, це аж ніяк не заважало нам під час тихої години грати в лікарів.

– Так, Яно, сьогодні я буду лікарем, – перекинувши руку через бортик, я засовував її під ковдру і намацував труси.
– А в мене нічого не болить, – тихо шепотіла Яна, присуваючись ближче до бортика і до мене.
– Ну, хворобу не треба запускать, – вів далі я, – треба зробить медогляд.
На деякий час ми замовкали, бо в спальню зазирала нянечка. Однак попри все я не виймав руку з-під ковдри і міцно тримався за резинку. Обвівши поглядом спальню, нянечка виходила, а я продовжував.
– Треба провести огляд.
– А ви, лікарю, хто? Терапевт чи може зубнік?
– Я? Я тойво, – я шмиргав носом, – я вапщє завєдцющий больніцою.
– А можна я ваші документи гляну? – Яна розверталася і засовувала руку під мою ковдру.

Звісно, ми ще не до кінця розуміли, в які ігри вчимося гратися. І річ була далеко не в сексуальному тяжінні, а в можливості дізнатися щось нове про побудову тіла. Ми мацали одне одного там, де було цікаво, роздивлялися відмінності протилежної статі, слухали пульс, а іноді й серцебития, одним словом були першопроходцями в справі вивчення фізіології.

Час від часу нас таки палили, і тоді «в лікарню» вже грала вся спальня.
– Горовий, бери подушку і спускайся сюди, – валувала вихователька не зважаючи на те, що дехто таки спав.
Я обережно спускався вниз і чалапав до неї.
– Знов не спиться?
– Я сплю.
– Я бачу. Давай, бери подушку і ставай на підвіконня. А будеш далі шуміть то й без трусів поставлю.
Спочатку я дуже переживав через ото «без трусів». Однак коли мене одного разу таки поставили без них, то зрозумів, шо якраз я і не страждаю. Навпаки, прийшла популярність. А от вихователька вигрібла. Діти, звісно, роздзвонили про інцидент вдома, батьки почали з’ясовувати що і як і зрештою тьоті вставили такого пістона, що аж гай зашумів.

Та ніщо не вічне. Я виріс і пішов до школи. Де поділася доктор Яна і з ким вона тепер «грає» я не знаю. Не пам’ятаю навіть її прізвища. Вже й старість на носі, а мені й досі ввижається, що ось відчиняться двері, і зайде породиста лікарка з красівенною жопою, вдягнена лише в один тонометр і прошепоче:
– Ану, Горовий, лягай, перевіримо твій тиск…

Авторська стилістика збережена.

Джерело:  Ruslan Gorovyi

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ