Руслан Горовий: Війна і родина

Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник
Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник

Казка на ніч.

– Привіт!
Толік вискочив з метро коли саме почув знайомий голос. Розвернувся. Так і є. Світлана. В якійсь легкій сукні. Зовсім не змінилася, така ж струнка, усміхнена.
– Привіт, він нахилився і поцілував її в щоку.
– Якими судьбами? Світлана дістала з пачки тонку цигарку.
– Відпустка, Толік клацнув запальничкою даючи підкурити, майже тиждень.
– Ясно. Теж треба.
– Угу.
Світлана випустила дим.
– Яка ж у тебе страшна борода. Сива…
– Бач як вчасно ти діда здихалася?
– Припини. Ти ж знаєш, що річ не в бороді.
– Вибач, вирвалося.
Світлана нервово випустила дим, було видно, що розмова раптом вибила її з рівноваги.
– У Лізи все добре.
– Я знаю, Толік посміхнувся.
– Так? Світлана примружила очі розглядаючи його, і звідки?
– Я з нею говорив. Вчора.
– Навіть так? жінка закусила губу, дивно, вона нічого не казала.
– Татова доця.
– Це смішно? Світлана майже зірвалася на крик, ти розвалив все. Родину, дім, весь наш світ. Кинув і пішов на війну. А тепер я ще й не знаю коли і про що ти говориш з донькою?
Толік мовчки дивився на Світлану. А що казать? Номінально так і є. Розвалив. Пішов. А мав рятувати? І лишитися? Клеїти те, що вже луснуло і слідкувати за зведеннями зі сходу? Обирати між стосунками і хлопцями, які гинуть?
– Ти ж сама знаєш, шо війна в наших стосунках ні до чого.
– А я? Я теж ні до чого? А Ліза?
– Ти маніпулюєш, ти ж знаєш, що я все роблю для доні.
– А коли тебе вб’ють? Ти теж все робитимеш?
– Мене так само може цеглина чи он той Бімер, шо мчить як самошедчій переходом.
– Демагогія.
– Ні, Свєт, просто ми знову не чуємо одне одного. Ми дуже різні.
– І чому ми такими стали? Хіба ми цього колись прагнули?
Толік замовк і довго дивився на Світлану.
– У мене немає відповіді. Я не знаю як з’являється іскра між людьми і чому вона зникає.
– Знову наша розмова не складається, Світлана викинула недопалок в смітник, як і завжди. Бувай.
Вона розвернулася і швидко пішла від зупинки вглиб мікрорайону. Толік кілька хвилин дивився їй вслід, а потім розвернувся і пішов, не озираючись, в протилежний бік.

Авторська стилістика збережена.

Джерело: Ruslan Gorovyi

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ