Руслан Горовий: За триста кілометрів від війни

Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник
Руслан Горовий, волонтер, режисер, письменник

1000 і 1 ніч війни.

– Ти вар’ят! – Світлана лежала на боці біля Романа. По її тілу пробігали хвилі втіхи, примушуючи час від часу тремтіти, – ти справжній вар’ят. Проїхати триста кілометрів, шоб побути зі мною три години? Це міг тільки ти.
Роман мовчав, переводячи подих. Нарешті облизавши сухі губи вимовив.
– Така нагода… Коли сказали, що в твій бік йде машина за забезпеченням, я підійшов до командира і попросився в супровід.
– А як ти йому про це сказав?
– Сказав як є. Немає сенсу брехати. Сказав, що дурію без тебе. Щоб лишили мене тут, а на зворотньому шляху забрали.
– А він?
– А шо він? Відпустив…

Світлана щільніше притулилася спиною до Романа, підібгала ноги і, пригорнувши до себе подушку, скрутилась калачиком.
– Мені так добре…
– І мені, – прошепотів Роман, – я дуже скучив.
– Що там у вас?
– Та що, все як завжди. Працюємо.

Світлана гладила Романову руку і дивилася кудись в напівтемряву. В світлі Місяця вона була схожа на витесану з синього каменю скульптуру, і лише дихання і рухи руки робили її реальною.
Роман піднявся на лікті, глянув на жінку, нахилився і поцілував в плече.
– Не йди… – прошепотіла Саітлана.
– Вже час.
– Ну ще трошечки, благаю… Побудь поруч. Я так давно не засинала з тобою.
– Добре…

Роман погладив її плече, потім провів долонею вниз намагаючись погладити всю аж до кінчиків пальців ніг.

Світлана зітхнула. Кілька хвилин Роман обережно гладив жінку, аж доки відчув, що її дихання змінилося. Світлана затихла, дихання вирівнялося. Почекавши ще трохи, він обережно відсунувся і накрив її ковдрою.

Світлана перевернулася на живіт і тихо засопіла.
– Люблю тебе, – прошепотів Роман. Підхопив з долівки форму і тихо вислизнув з кімнати в коридор. Хвилин за десять тихенько клацнув замок вхідних дверей і знову запанувала тиша. Світлана міцно спала і посміхалася уві сні.

Джерело: Ruslan Gorovyi

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ