Бізнесмен і блогер

Сергій Запорожський: Апарат штучного дихання для прем’єра

Сергій Запорожський, блогер
Сергій Запорожський, блогер

Учора Арсенія Яценюка на півроку підключили до апарату штучного політичного дихання.

Бо на дострокові вибори в Раду — які, швидше за все, будуть — його до своїх списків візьме лише та політсила, яка не дружить з головою. І це при тому, що частина однопартійців прем’єра без проблем знайдуть собі місце в списках цілком рейтинґових партій. Або зможуть розраховувати на перемогу в мажоритарних округах.

Ось такий політичний пенсіонер у 42 роки. Хоча, не можна не відзначити, що послужний лист у Арсенія Петровича — дуже солідний. Шкода лишень, що в історії України він залишиться людиною, для якої взірцем керівника є Микола Азаров і яка не захотіла використовувати наданий їй унікальний шанс потрапити до розділу «Вони реформували Україну».

Мабуть, його більше цікавить потрапляння в список «Форбс».

Рівень звіту Яценюка про роботу уряду за рік нагадував твір радянського школяра «Як я їздив на картоплю». Скоротили кількість ліцензій, податків, забезпечили армію, обійшлися взимку без російського газу… І купа інших загальних фраз.

Звісно, молодці.

Але насамперед хотілося би почути, що в країні за два роки не залишилося збиткових державних підприємств. Що ухвалений новий Податковий кодекс, який кардинально полегшував би взаємини бізнесу й держави. Що інвесторам запропонували план для депресивних регіонів «Бери безкоштовно землю, лад наводь, створюй робочі місця, розвивай інфраструктуру і забудь на 5-10 років про більшість податків».

Але нічого схожого ми не почули. Природно, не можна стверджувати, що тільки Яценюк винен у відсутності реальних реформ. (Бо підвищення тарифів — це не реформи. Реформи — це коли в твою країну починають привозити грошей більше, ніж вивозити. І коли припиняють грабувати бюджет через своїх директорів на держпідприємствах і сумнівні комерційні структури).

Свою частку відповідальності несе кожен міністр і кожна фракція коаліції. Не всі там однакові. І не всім треба йти у відставку. Але в цілому за результати роботи Кабміну відповідає його глава. А вони незадовільні.

Арсеній Яценюк — замість визнати помилки, зрозуміло їх пояснити і пошукати шляхів виправлення — знову скотився до банального шантажу. «Якщо ми підемо, то все пропало».

Але справа в тому, що коли піде Яценюк — то в українського народу точно нічого не пропаде. А ось шанс зменшити збитки і щось заробити з’явитися може.

З іншого боку, лише зміна персоналій в Кабміні мало що дасть. Потрібна зміна функціонування всієї системи влади.

З огляду на нинішній цейтнот, єдиним виходом з урядово-парламентської кризи бачиться переформатування Кабміну з поділом відповідальності кожної з п’яти проукраїнських фракцій за якесь міністерство. З повним карт-бланшем у кадровій політиці. Кількість міністрів нехай ділять пропорційно своєму партійному відсотку в Раді.

Плюс гарантія підтримки 226 голосів будь-якого законопроекту, який потрібен для реформування міністерства або галузі, з ним пов’язаної. І через півроку — звіт.

Якщо такого консенсусу знайти не вдасться — то нічого морочити людям голову, а країні втрачати час. Треба призначати нові вибори. Хоча, за нинішнім законом про вибори, і вони — не найкращий вихід. Але все ж це — точно краще, ніж неминучий бунт.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ