Бізнесмен і блогер

Сергій Запорожський: Чи готова Рада здати Україну?

Сергій Запорожський, блогер
Сергій Запорожський, блогер

У країні наближається подія, яка визначає майбутнє України. Причому  — не тільки найближче. Мова про голосування в другому читанні змін Конституції в частині децентралізації.

Фокус тут у тому, що під ширмою благої справи (а децентралізація — це саме те, що хотів Майдан), президент України планує втілити в життя «специфічний порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих адміністративно-територіальних одиницях Донецької та Луганської областей, який буде визначатися окремим законом».

Порошенко вже заявив, що «ті політичні сили, які прагнуть за всяку ціну торпедувати Мінські угоди, заблокувати мирний процес, конституційний процес, повинні чітко усвідомлювати наслідки своїх дій. Вони призведуть до відновлення гарячої фази конфлікту, включаючи повномасштабний, а не локальний, як поки що, конфлікт з Російською Федерацією».

Тобто президент знову завів стару платівку зі страшилками про те, що Росію не можна дратувати, інакше вона навалиться всією своєю військовою міццю і знищить Україну.
І найвеселіше, що разом із цим президент не втомлюється регулярно повторювати  — що ВСУ вже відбили охоту в окупанта лізти далі по українській землі.

Також Порошенко продовжує лякати українців, що коли не ухвалити зміни до Конституції — Україна залишиться один на один із Росією без підтримки Заходу.

А тепер давайте проаналізуємо ці страшилки.

Перше, що не зрозуміло: чому президент так наполегливо хоче виконати 11-й пункт Мінських угод, хоча окупантами за майже рік не виконаний навіть перший (негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України). Не кажучи вже про решту.

Друге  — чому президент забув про вже узгоджений і підготовлений США і ЄС пакеті чергових санкцій для Росії, якщо на Донбасі відновиться гаряча фаза війни. Якщо Порошенко реально вірить, що Росія зараз готова ще більше погіршити своє плачевне економічне становище, — то він, м’яко кажучи, або вірить кремлівським понтам, або слабо орієнтується в російських реаліях.

Третє —  яким чином, легалізувавши на Донбасі владу російських банд (чи хтось вірить у те, що там на місцевих виборах переможе БПП або «Самопоміч» із «Батьківщиною»?), Порошенко гарантує Україні ненапад з боку Росії? Українці хочуть знати, що робитиме він, якщо офіційно визнаний ОБСЄ після виборів глава «окремого району Єнакієвого»  — приміром, Пушилін — попросить Путіна захистити російськомовних (перед цим поставити спектакль з нападом «бандерівців» на Пушиліна не проблема).

Четверте —  як Петро Порошенко зібрався гарантувати безпеку українців на всій території України і насамперед на Донбасі, якщо «народна міліція» «окремих районів» стане законним бандформування. Підтримуваним законними місцевими судами й прокурорами. Блокпостів уже не буде і поповзе поножовщина (у кращому випадку) по всій Україні. А те, що відбуватиметься щоденно в генделиках Донбасу, — навіть уявити страшно.

П’яте — як президент збирається відреагувати на можливі запитання, наприклад, із Одеської області або Волинської. Де теж захочуть стати «окремими районами». Причому  — в хорошому сенсі. Ну набридла там, приміром, громадянам шокінская прокуратура. Захочуть вони туди призначити чесних людей. І в суди теж.

І шосте. Найголовніше. Хоч це і так — більш ніж зрозуміло. МЗС України за два роки не зміг пояснити лідерам західних країн нюанси конфлікту в Україні. А головний тут нюанс, після зовнішньої агресії — тотальний колабораціонізм. Плюс нюанси ментальності совка, до якого незастосовні «венеціанські комісії».

Але це ще півбіди. Якби іноземні партнери України бачили  — як президент, Рада і уряд роблять усе, щоб Україна справами, а не язиком змінювала життя в країні, ніхто й ніколи з них наполегливо не рекомендував би конституційні зміни.

Порошенко завжди міг би сказати американцям і європейцям:

«Слухайте, у нас вже нова прокуратура, нові суди. Злодії сидять, їхні гроші — в бюджеті. У нас уже чіткі та прозорі умови для інвесторів. Плюс нафта по 30 доларів. Дайте нам дотиснути окупанта. Економічно він загинається, люди на Донбасі та в Криму бачать — як у ліпший бік змінюється життя в Україні. Не можна нам вирішувати проблему Донбасу без Криму. Не можна знімати з Росії санкції, не вирішивши і кримську проблему. Давайте красиво дограємо цю шахову партію до переможного кінця».

А так виходить, що у ЄС повно своїх проблем, а Україна лише імітує реформи. І заради чого тоді європейці вже 1,5 року втрачають фінансовий прибуток — який отримували, торгуючи з Росією? Тому, цілком логічно, що вони хочуть закрити тему війни на Донбасі за будь-яку ціну. А розгрібати цю «ціну» доведеться українцям.

На превеликий жаль, Петро Порошенко не став гетьманом для України. Хоча, у нього для цього було і зараз є все. Крім, мабуть, найголовнішого — бажання стати гетьманом і яскраво вписати своє ім’я в історію країни.

Тільки кожна людина може чесно відповісти собі на запитання: що є твоя мотивація в житті? Ось Коломойський чесно сказав — що бізнесмен у ньому переміг державного службовця. Хто, кого і чому перемагає всередині Порошенка, — знає тільки він сам.

Але депутати Ради повинні давати собі звіт, що вирішуватимуть долю країни саме вони. І, переконаний, українці запам’ятають прізвище кожного з тих 300, хто посміє здати Україну.

Залишити коментар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ